Чаптер 9. Чоловіче спостереження 2. Хамуа, дівоча краса і... закоханість?

Макс.

Так, усередині "хамуа" було і справді вишукано. Я навіть трохи забув, що нещодавно ледь не вмер, доки мився. Яскраво, чистенько, естетика моєї душі частково задоволена. Проте, думки щодо оголеної дівчини, яка зараз має митися прямо через стіну від мене (прикидаючи архітектурні особливості інтер'єру та екстер'єру хамуа), не полишали мене. Вона дійсно дуже гарненька. Ці темні очі, що обпалюють, ці мальовничі рожеві губки. М-м-м-м, я б їх спробував на смак. Але, судячи з усього, вона не горить бажанням іти на близький контакт.

Поки що не горить. Перевіримо її на міцність.

Що я там казав, якщо виживу - одружусь? Але лише якщо справді будуть почуття. Я би не сказав, що я прямо готовий вмирати замість неї, але, подивимось, наскільки далеко це все може зайти.

Азарт трохи збуджує в мені кров, проте змінюю температуру води на більш холодну і приходжу до тями. 

До того як прийняти душ, мене змусили провести якусь молитву. Що то за молитва - я не знаю, чесно кажучи. Проте, окей. Має бути ще якась зі Старцем Нікуа, як я пам'ятаю.

Я перевдягнувся в речі, які мені залишили двоє досить привітних хлопців, що проводжали мене до цього "храму чистоти", чи як він там перекладається.

Вийшовши на вулицю в білій легкій сорочці, білій футболці та білих штанях, я помітив, що забув взутися. Повернувся за взуттям, а як вийшов - ледь дар мови не втратив. На паралельній стежинці до жіночого хамуа стояла моя неприступна красуня. Вона була повернута до мене спиною та старанно витирала своє довге вологе волосся (воно було десь трохи нижче її точеної таліі), що виблискувало шоколадною сліпучою красою під гарячі ігри сонячних променів.

Ох, я би з цим волоссям погрався так погрався. Занадто відверті картинки заграли в моїй уяві, звісно, згодом я би хотів усе це відтворити і в житті також. Дівчина озирнулась на мене та помітила, що я витріщався на неї. Вона незадоволено склала свої маленькі ручки в боки, підібгавши губу.

- З легким паром, - я вирішив першим розрядити загальну тишу наволо нас.

- І Вас, - крикнула вона коротко та невдоволено. Опустила очі і пішла, трошки пришвидшивши ходу. Я так розумію, щоб не йти поруч зі мною. 

Ну, добре. Ми теж не пальцем роблені. Придумаю, як тебе розмилосердити, Крижане Серце.

І я направився слідом, спеціально повільніше, аніж вона, щоб не тривожити малу.

Кажучи про мій загальний стан, то легка втома поки ще є в моєму тілі. Але ще кілька годин і можна буде вже іти спати. Сонце стало не таке інтенсивне. То і година має бути не сама рання. А, до речі, де тут можна годинника знайти. Мій же був на телефоні.

Діставшись села, я побачив як Жасмін зупинив якийсь хлопець. Його хтива, хоча і білосніжна посмішка задоволено виконувала свою звабливу роботу. Проте, не можу гарантувати йому успіху з цим Крижаним Серцем. 

Вони дивились одне одному в очі. Ну, як дивились, дивилась Жасмін, скоріше для того, щоб сконцентруватись на почутому. А він пожирав її очима, наче в його глазниць біполярний розлад, і в момент маніакального підняття вони жеруть очі та на волосся дівчини, а в момент депресивного спуску, задивляються на сочні губки цієї пантери.

Я вирішив припинити це та підійшов до них ближче, зробивши вигляд, наче мені щось треба від Жасмін, бо цей тип мені явно недовподоби. Маю бажання її захистити просто тут і зараз, і хочу піти цьому назустріч.

Правда, іронічно те, що я сам нещодавно дозволив собі розкуті фрагменти з її участю у своїй голові. Але мені можна. Ми, як-не-як, пережили таке сильно потрясіння. Це зближує.

І я відчуваю, що не маю наміру її образити. Скоріше навпаки.

Вони стояли біля невеликого місця для вогнища, яке вдень, схоже на все, тут гасять.

- Жасмін, - двоє шоколадних очей обпалили мене вогнем. Якесь Крижано-Вогняне Серце. Я вже стояв прямо поряд із ними. Хвала Богу, цей індик прибрав зі свого обличчя ті хтиві нариси, які були приховані під усмішкою.

- Що? - спокійно спитала вона.

- Я хотів у тебе дещо спитати. Але спершу нам потрібен Старець Нікуа. Ти його не бачила?

- Я - ні, - вона перевела оченята на свого нещодавнього співрозмовника. - Ви не знаєте, де старець Нікуа?

- Має бути в себе. Он його намет, - хлопець показав пальцем на великий білий намет, який був прозорим, проте його полотняний дах, припіднятий з усіх боків, провокував повну замкнутість та відстороненість вночі.

- Добре, дякую, - ми з Жасмін сказали це майже одноголосно. Що ж, доля. І пішли до Нікуа.

Намет був відкритий. Старець сидів на підлозі спиною до входу та вивчав якісь камінці в окулярах та під звеличувальним склом. Поруч із ним лежало декілька розколотих жеодів з яскравими, блискучими аметистовими нутрощами. Також якісь дивні темні камені, схожі на кігті (я такі ніколи і не бачив, не дивлячись на досить глибоку обізнаність коштовних, напівкоштовних, рідких камінців). Чи може я просто підзабув уже його? Я звернув увагу на очі Жасмін. Вони засяяли цікавістю.

Ох і дівчата, що за насолоду ви знаходите в тих цяцях? Ніколи того не зрозумію. Проте, на цей раз у мене це викликало невелику усмішку. Бо її воно приваблювало з якоюсь дитячістю, що вона і почала випромінювати, коли побачила ці яскраві камінчики.

- Дозволите вас потурбувати, Старець Нікуа? - я перший порушив тишу. Очі Нікуа відволіклись від фокусування на його заняття. Він повернувся до нас та швиденько встав.

- О, діти, вже провели процедуру очищення?

- Так, - Жасмін вирішила відповісти за нас двох. Окей. - А що ви робите? - поцікавилась дівчина та, склавши руки за спиною в замок, кинула погляд на підлогу.

- А, вивчаю мінеральні породи острова. Дуже затягує та заспокоює нерви.

- Цікаво, - захоплено сказала дівчина, піджавши нижню губку. Соромиться спитати чи можна їй теж. Я прямо відчуваю це.

- Якщо вам цікаво, то завтра заходьте до мене, і я вам покажу, що тут у нас є.