Чаптер 7. Ні!

Пройшовшись кілька десятків метрів ближче до хамуа, як його назвав старець Нікуа, (цікаво, тут абсолютно всі слова мають однакові закінчення?) у мене ледь не відвисла щелепа. До них вела одна стежка, яка розходилась паралельними гілками трохи ближче до входу "храму очищення" (лише згодом я з'ясувала, що слово "хамуа" саме це і означає). Стискаючи в руках чистий одяг та ще пакунок з гігієнічними дрібницями: мило, ванна губка та ще якісь олії чи крема, які проводжаючі нас до хамуа радили нанести на вологу шкіру одразу по купанню, після того як всунули мені той пакунок, я припала очима до величезних залізних дверей, що вростали в мармуровий замок, інакше я це назвати просто не можу. Проте сама хамамна, чи як їх там називають, була вбудована в печеру, що тяглася вгору до небес. Невже така середньовічна вишуканість тут теж традиційна? Бо, чесно, намети досить сучасні. Вони і від дощу врятують, і від снігу, якщо він, звісно, тут буває. Мені закортіло дослідити цю красу зсередини -  цікаво, жіноча краса так само підбурює чоловіче бажання дослідити її зсередини?!

Мені відкрили двері дівчатка, що йшли зі мною. На вигляд їм було років по 15-17. Симпатичні темношкірі та блакитноокі. Вони були вдягнені в місцевий одяг, що їм дуже пасувало: невеликі накручені шалі на голові, яскраві сукні додолу (в однієї зелена, в іншої жовта), сандалі та масивні сережки у вухах. Максиму, як я встигла помітити, якісь хлопці теж допомагали. Ще поки що тут нікого не знаю, проте відчуваю бажання роззнайомитись. Потрапивши за двері, я озирнулась навкруги. Схоже на якийсь Костел, Господи, прости за богохульство! Реально! Розписи на стелі, замальовані яскравими пейзажами вікна. Усе це дарувало неабияку естетичну насолоду. Це перший холл, тут мене попросили зняти взуття та вдягти спеціальні капці з пакунку, що я зробила, зачарована навколишньою красою. Щоб я так жив, як ці аборигени. 

Я проходжу до купальної зали у капцях. І застигаю.  У мене шок. Височені білі стіни зі сшитого тонкими швами мармуру. Підноси з фруктами, якісь напої, солодощі, візерунковий мальовничий посуд. Вода іде зі стін та стелі, бо видно душові стіки на них. Доки я все це роздивляюсь, дівчатка з цікавістю дивляться на мене та одна з них промовляє:

-Зазвичай ми роздягаємось прямо в холі, там є вішаки. Та ви тут уперше, тож можете роздягнутись і в залі омивання.

І вони не йдуть.

Добре хоч англійською кумекають

-Я би хотіла залишитися сама під час купання, - намагаюсь м'яко натякнути на те, що їм уже час іти.

-У нас є певні традиції першого очищення на землях Праведної Матері,  - дівчатка приклали свої руки до сердець під час згадування свого... божества? Чи що б воно там не було.

-Цікаво які? - мій голос заграв нитками скептицизму. Чесно, я трохи напряглась. Які ще традиції? Усе що мені треба, то просто помитися. 

Цікаво, Максиму там зараз теж заливають про традиції?

-Ми маємо провести обряд духовного очищення перед та після тілесного.

-То перед чи після? - я не дуже зрозуміла чи то через їхній акцент, бо вимова, чесно кажучи, була в них не дуже чітка. Чи, можливо, то я не зрозуміла. 

-Обидва варіанти очищення дуже потрібні та важливі, - я допитливо підняла брови. Вона продовжувала. - Перше - крок до храму чистоти, де ми стоїмо зараз. Ми маємо віддячити Праведній Матері, - знов цей жест фанатизму. - За те, що маємо воду та змогу підтримувати чистоту тіла. Далі треба перепросити за гріхи на діях та в думках. Адже будь-яке зло має свої корні в душі. Також за хтивість та брудні слова. За небажання допомагати іншим та лінь. За неповагу до старших та мудріших. 

Таке відчуття ніби мені вголос зачитують мої гріхи на Судному дні. 

-Окей, а після? 

-Після зі старійшинами. Там до Вас доєднається ваш чоловік, - дівчатка хитро гигикнули.

-Він мені не чоловік. Я лише знаю, що в нього син Богдан, той хлопчик, що з'явитися у Вас сьогодні, і... - мене перервали.

-Ой, ні. Він йому не паро.

-Не хто? - паро? Це тато, чи що?

-Він його не породив, - пояснює мені інша дівчинка.

-Аа, ну добре,  - я думала, що мені байдуже, а мені чомусь приємно це чути. Мдаа, все ж таки, тепловий удар, схоже до мене дістався.

-Добре, давайте ваш обряд. Митися мені можна самій? - Чи Праведна Матір прокляне - ледь не вирвалось в мене, проте я вирішила промовчати.

-Лише Ваша спина - наша зона праці. Бо чистота має бути всюди. Також є спеціальні трави та масла, які треба наносити на певні частини тіла. І при цьому заговорювати їх.

-Так, це традиція для всіх майбутніх молодят, - сусідка шторхнула свою подругу. 

-Що? Я ж сказала, що ми не пара. - перепитала я, а потім, одразу зрозумівши, про якого молодята вони мені кажуть, нагадала їм, що НІ!

Молодята. Нісенітниці якісь. Що за дешевий турецький серіал? Чи індійський? Зараз вийдуть танцори і будемо зажигать?

-Вибачте, подруга трохи забігає вперед, - спробувала розрядити атмосферу коліжанка.

-Я вже сказала старцю Нікуа, що ми не пара, - хочу одразу внести деталі. Бо я дивлюсь, доходить до них не дуже швидко. - Кілька хвилин тому. Проте вас поруч не було просто. І вам зараз ще раз кажу. Ні, ми не пара.

-Але давнє пророцтво..., - і знов "подруга, що забігає вперед" починає робити те саме.

-Яке пророцтво? - питаю я, скидаючи одну бров та кладучи речі вже на лавку. 

Вони мнуться та не знають, що сказати. Проте мені стало досить цікаво почути про це пророцтво, незважаючи на свій стан.

-Давайте, спитаєте потім у старця? - пропонує одна з місцевих жительок. 

У мене є інтерес, але немає сил тиснути на людей. Ок. Старець так старець. 

-Окей, тоді якщо так, ми з'ясували, що я не з пари молодят. Дозвольте я помиюсь сама? 

-Молитву очищення все одно треба провести. 

-Добре. Що мені робити?

-Ідіть за нами, - дівчата поманили мене рукою в сусідню дальню кімнату. Усередині пахло манадаринами та карамеллю. На стіні висіли намальовані портрети. На одному з них був підпис: Шіруа, дружина та дві доньки і два сини господаря.