Чаптер 4. Катастрофа

Я продовжу розповідь від себе, бо Жасмін у цей час ще була непритомна. Не дивуйтесь, чому окрім мене ніхто більше не кинувся їй допомагати. По-перше, у всіх було інше завдання: молитися Господу Богу, перед тим як віддати йому душу. По-друге, у такій ситуації не дуже звертаєш увагу на незнайомців, думаєш про своїх рідних та себе. По-третє, я намагався знов викликати стюардесу, проте ніхто не прийшов, і лише потім я скористався антисептиком. 

Що ж, ідемо далі. Середовище літака напружувалося атмосферою приреченості. Приреченості на смерть. Ніхто не бажав померти саме тут і саме зараз. Ще так багато справ не почато, і так мало закінчено. Ще все життя має бути попереду. Ось, наприклад, Жасмін. Я все ще намагаюся її розбудити. Проте, безрезультатно. І Богдан мені допомагає. 

Хто знає, куди саме вона летить? Судячи з її англійської, вона не носій мови, хоча володіє на досить високому рівні. І вимова гарна. Проте можна розібрати легкий акцент. Що вона покинула за спиною, там у минулому. Чи, можливо, кого? 

Знову поштовх і на моїх очах від крила літака відламується майже половина його цілісності і летить вниз тяжким камінням, обіцяючи нам не дужке м'яку посадку. 

Пілот знов виходить на зв'язок. Каже, що ситуація серйозна, тож він має посадити літак якомога швидше. Чесно, ми вже зрозуміли Вашу ситуацію, пане пілоте. Проте, де тут садовити літак, скажіть, будь ласка? На дні океану? А далі як? Плисти на вірну смерть? Там або акули зжеруть, або перемерзнемо, як Джек з "Титаніка". 

Роза дійсно могла б посунутись. 

Так, зараз зі спогадів старого похилого чоловіка це все звучить досить спокійно, бо емоції я прожив ще тоді, на борту літака. Проте, я не обіцяю вам, що саме Жасмін - моя доля. Тим паче, на той час я ще і не знав про це. 

Літак трохи перекосило. Ми почали терміново знижуватись. Залізний птах летів стрімголов на вірну загибель. Хоча, здається, що ззовні це виглядало так, наче пілот забухав. Прямо там, у своїй кабіні. Та то таке, потім уже будемо розбиратись, що і до чого, і чому так сталось, що сотні життів наразі у небезпеці через усе це. Бо літаки такого класу витримують турбулентність на "ура". Проте, я на них більше не літатиму. Краще, потягом чи пішки вже. Як завгодно. А ще кажуть, що літак - це найбезпечніший транспорт. Да прям-таки. Якщо серед найнебезпечніших, то може й да.

Різкий поворот, мене підкидає на сидінні. Як і інших пасажирів. Швидкий та гострий удар заліза об землю. І вже в мене тотальна темрява та тиша в голові. Увесь цей вирій думок, що не полишав мою душу, замовк. Проте, хвала Богу, не вічним сном. Не час мені був іще. Тоді...