Доля Валькірії

  Епоха набігів вікінгів занадто стрімка, несподівана для Європи, що страждала від постійних набігів північних сусідів. Скандинавія була місцем постійного галасу молодої й неприборканої крові норманів. Європейці запам’ятали їх як вікінгів.

  Черговий день і кровопролиття не стало винятком з правила. Відбулась славна битва між двома ярлами вікінгів. На кривавий бенкет злетілися не тільки звичайні ворони, але дві доволі незвичайних.

  Прямо в повітрі вони почали перетворюватися на людські фігури і тільки зависли над полем битви, перетворилися вдвох в прекрасних високих воїтельниць з довгими незвичними списами. Це були валькірії, вірні служниці Одіна, верховного Бога Азгарду.

  - Я візьмусь за той корабель, що йде під воду, а ти рушай до того, що ще на плаву. - сказала чорнява Валькірія і кинулася стрімголов до майже зруйнованого дракару.

  Важко зітхнувши вона, попрямувавши до місця своєї служби. Гель була молодою представницею Вищого Круга Валькірій. Вона приходила, лише за великими героями та ярлами, які загинули в боях, які увійдуть до пам’яті їх нащадків. Зараз вона підійнялась над тілом юного Сігурда, доволі молодого шістнадцятирічного ярла, котрий лежав без ніг зламаною рукою та рядом поранень по всьому тілу. Помирав він повільно.

  Висока дівчина в величезному плащі з пір'я ворон і з довгими до попереку світлим як зимовий сніг волоссям і яскраво-блакитними очима, які дивилися зазвичай холодом на тих кого бачила вперше, тепер знову спостерігала вже знайому картину. Проте збираючись пронизати його серце своїм знаряддям, Гель зупинилася.

  Світлі брови валькірії злетіли вгору, бо молодий ярл її бачив!

  «Але це неможливо!» - переконувала вона себе. - «Валькірії були захищені Благим Покровом. І лише ті, кому дозволено можуть нас бачити. І це лише боги!»

  - Хто ти? - важко дихаючи, запитав ярл.

  Вона мовчала кілька миттєвостей, що здавались для вмираючого воїна вічністю, а потім все-таки опустила лезо спису.

  - Як ти можеш мене бачити? Ти не повинен. - в її голосі майоріли нотки подиву. - Я — Валькірія!

  - Моя мрія…

  - Що значить твоя мрія? – здивовано запитала.

  - Батько мій, був мудрим і знав багато. Він казав мені, що лише мрія дає мету в житті й дарує насолоду. Моєю мрією було бажання стати великим воїном і прославиться на всі землі, де ступала нога вікінга. Щоб всі знали мене і славили як справжнього сина Одіна. Але я програв. – з жалем додав вікінг. - Моя мрія кане в воду, як і мій єдиний дракар опуститься назавжди на дно цього холодного непривітного моря. Але перед смертю мені хотілося виконати ще свою одну дитячу мрію — побачити найпрекраснішу діву, яка тільки існує. Старші люди кличуть її Валькірією. Кажуть, вони красиві.

  - І... яка я? – запитала вона з цікавістю.

  - Ти прекрасна, як і говорили мені мої земляки. Ти навіть красивіше Брунгільди. - і посміхнувся.

  Ця посмішка змусила віддзеркалити реакцію і саму Валькірію, перед тим як встромити спис йому в груди. Увібравши в себе його дух, спис засяяв кольорами веселки, наче радів набуттю чогось нового. Гель понеслася до небес. Там її зустріла Гардія – така сама сестра з Кругу. Чорнява валькірія невдоволено запитала її:

  - Чому так довго?

  Холодно подивившись на свою подругу крижаними очима, вона промовчала, Проте все ж вирішила запитати те, що її мучило після розмови з юнаком.

  - Що таке мрія для нас валькірій, і навіщо ми живемо крім того, що займаємось збором душ героїв?

  - Га? - здивувалася темноволоса валькірія — Що це значить? Наша мрія, доля та мета служити Великому Батьку Одіну.

  - Ні. Задумалась над цим Гель ще більше. - Ти не зрозуміла. Яка мета наших життів?

  - Я тебе не розумію сестро. Ми Валькірії й цим все сказано.

  - Молодий Ярл жив двома мріями. Першу він досяг, хоч цього і не зрозумів. Другу досягнув і осягнув своє досягнення. Але я не можу зрозуміти, що таке для нас мрія? Про що можемо думати ми, та про що нам мріяти?

  На цей раз замислилась Гардія. Адже не чекала таких запитань від молодшої сестри. Вони простояли в повітрі так кілька хвилин, поки Гель дивилася на залишки корабля, який поволі занурювався під воду з тілом молодого.

  - Якби ми були ще людьми, як раніше, то нашими цілями були б народжувати дітей і бути вірними дружинами для чоловіків. Берегти та захищати наші сім’ї він незгод. Але ми тепер інші, не такі як були колись в тілі смертних істот. Валькірії — це діви-воїтельниці, що виконують волю Одіна, та захищають його. – заговорила вона більш переконливо як для Гель, так і для себе самої. - Зараз нам дали іншу мету. Ця мета — служіння. І вже не важливо, що було раніше. Є межі й кордони які вже не можна перетнути знову. Є один-єдиний шлях, з якого вже не можна зійти, та й не треба.

  Останній дракар сховався за темними осінніми водами. Лише дрібні уламки кораблів ще давали знати про те, що тут був славний бій двох сторін, про який будуть співати скальді та переказувати звичайні люди одне одному.