21.

Після цього першого побачення Галя почала приходити до Ігоря щосуботи, повертаючись додому пізнього вечора. А якщо Стадник їхав з міста у справах і не ночував вдома, то залишалась у чоловіка і на ніч. Вона займалась звичною жіночою роботою – готувала Ігорю та Стаднику (хоч він і протестував) на кілька днів їжу, лагодила чоловікові  одяг, а впоравшись з цією нехитрою роботою, сідала у куточку і стежила за тим, як малює Ігор, відзначаючи, яка вправна і впевнена у нього рука. У роботі йому були майже незнайомі сумніви. Починаючи нову картину, він знав наперед, що і в яких місцях на ній має зобразити і які фарби йому ліпше використати для кращої реалізації цього задуму. Ескізів він ніколи не малював, принаймні вона цього не бачила.

            Спостерігаючи за ним, Галя намагалася відчути, коли йому остогидне його самотність і коли він почне шкодувати за скоєним. Не для того, щоби повернути його у звичне русло життя – це, схоже, було вже неможливо, але принаймні щоби його розрадити або заспокоїти, адже, якщо би він почав відчувати себе на цій мансарді як у залізній клітці чи в камері, з якої не має права вийти на волю, то міг би дуже швидко дійти до відчаю. У цьому відчаї він міг скоїти щось страшне і безглузде.

Галя ніколи йому у цьому не зізнавалась, але вже не раз вона бачила Ігоря уві сні мертвим. То Стадник знімає його з зашморгу, то знаходить у ванній з перерізаними венами. Добровільно засадити себе у в’язницю – чи ж можна було придумати випробування жорстокіше? Вона знала, що сила волі і витримка в Ігоря була, хоч вони і здавалися їй недостатніми. Уся надія була на те, що, наважившись на цей безумний крок, він розвинув у собі ці риси характеру. Але про це вона могла лише здогадуватися.

Вона пам’ятала, як він сказав їй при першій зустрічі, що перестав цікавитися тим, що відбувається за межами його мансарди, тож тривалий час нічого йому про це не говорила. Була переконана, що він і надалі зберігає байдужість до залишеного ним світу, адже він і телевізор практично не вмикав. Хіба заради якогось фільму, на який він потрапляв у вечірні години. Потяг до кінематографу у нього з’являвся тоді, коли він почувався настільки втомленим, що вже і пензля не міг тримати в руках, або ж потребував свіжих емоцій. Їх йому тут могло дати тільки кіно, все ж таки це – різновид мистецтва. Тішило те, що так було у її відсутність, бо коли приходила вона, ці емоції він черпав від неї.

Галя мусила визнати, що їхнє інтимне життя після добровільної втечі Ігоря зазнало якісних змін. Так, його не було поруч з нею щоночі, і подружнє ложе вона змушена була зігрівати сама. Зате їй не доводилося ледь чи не щодня мучитися питанням, сподобиться вона на ласку від нього чи ні; та навіть не на ласку а бодай на крихту уваги, оскільки вдома він був або розчарований через неможливість творити, або такий втомлений, що у нього самі злипалися очі, тож коли він дивився на неї, у неї часто виникало враження, що насправді він її не бачить. Це викликало у неї закономірне питання: чи має він до неї ще хоча би якесь почуття, на яке вона отримувала ствердну відповідь лише тоді, коли він бажав кохатися з нею.

Тепер усе було інакше. Коли вона приходила до нього у суботу, він накидався на неї як голодний звір і, якщо вони залишалися у будинку самі, міг пестити її годинами. Її тіло, вона сама тепер були для нього завжди новими і свіжими, і їй здавалося, що він щоразу кохав її як іншу жінку, яка віддається йому уперше. Вона намагалася ці почуття у ньому весь час підтримувати. Одягала щось спокусливе, користувалась збудливими парфумами, вдавалась до інших маленьких жіночих хитрощів, якими слабка стать користувалась протягом століть задля того, щоби втримати біля себе свого чоловіка.    

Тепер у нього навіть з’являлося бажання її малювати, і часто оголеною. А якщо воно і не виникало, то він просив її походити по мансарді без одягу. Звісно, якщо у будинку не було Стадника, котрого весь кликали з дому якісь справи.

Стадника – і це була ще одна Галина тривога – постійна присутність Ігоря та її часті відвідини поки що не обтяжували. Але чи буде так і надалі? Інколи у неї з’являлося відчуття, що йому усе встигло набриднути, і тому він от-от покаже Ігорю на двері. Бувало, що ця сцена розігрувалась перед нею у сні, і вона, прокинувшись, не здатна була склепити очей до самого ранку. Після таких снів вона зазвичай удень намагалася зустрітися зі Стадником – по телефону вони майже не розмовляли, та й хіба про таке по телефону дізнаєшся, щоби переконатися, що за час її відсутності нічого не змінилося.

Галя дуже довго приховувала цей неспокій від Ігоря. Усе боялась заразити ним і його, і що потім той неспокій пригасить те полум’я, яке живило Ігорів талант і змушувало його стільки часу простоювати біля мольберта. І все ж якось вона не витримала. Рішучості їй додала думка, що подібні передчуття повинні хоч іноді з’являтися і в Ігоря. Їм не слід було виключати, що коли-небудь така ситуація стане реальністю і тому треба було обдумати можливі шляхи до відступу, знайти де заховатись від того світу, який внаслідок їхнього обману став для них чужим і ворожим.

Уважно її вислухавши, Ігор не зізнався, чи мучиться такими ж самими думками і сам, але заспокоїв її доволі швидко.

– Допоки Стадник зароблятиме на моїх картинах, а наразі він заробляє усе більші і більші гроші, бажання показати мені на двері у нього не виникне.

            – Ти впевнений? А якщо він раптом захоче одружитися. Це відразу зробить твоє перебування тут неможливим.

            – Я питав у нього про це. Він сказав, що до сорока років таких намірів у нього не з’явиться.