20.

У неділю Галя прокинулася на світанку. Першим її поривом було вже, негайно мчати до будинку Стадника, щоби побачитись з Ігорем. Проте це було неможливо. Ігор і Стадник ще, мабуть, спали, а крім того їй не хотілося виказувати їм обом, як вона сумує за чоловіком. Треба було зберігати хоч трохи жіночої гордості, щоби Ігор не подумав, що, раз вона погодилась на його зникнення, на це вдівство при живому ньому, то він може витирати об неї ноги.

            Втім, чим більше спливало часу, тим менше у неї залишалося холоднокровності. Як вона не збиралася з силами, мужність її покидала. І навряд чи могло бути інакше: давався взнаки місяць самотності. В останні роки Ігор завжди був поруч. Навіть якщо у нього не було настрою, і він, потребуючи побути наодинці, на довгі години зачинявся у спальні чи у кухні, вона знала, що коли підійде до нього, він її не відштовхне. Він міг бути не таким ласкавим і ніжним, як би їй хотілося, але і грубим він ніколи не був; відколи вона його знала, він навіть голосу на неї не підвищив жодного разу.

            Ночі поряд із ним і взагалі були кращими у її житті. Галя не відзначалась чутливим сном, заснувши, спала, як убита, і могла прокинутись хіба від пострілу. Проте, відколи пішов Ігор, вона реагувала на кожен нічний звук. Шум ліфта у під’їзді, коли хтось пізно повертався додому, спрацювання автомобільної сигналізації, людський крик, який не обов’язково свідчив про страх чи страждання, або ж голос нічного птаха. Вона знала, чим викликана така надчутливість – збоку не було чути його неголосного, але впевненого сопіння, і не було його тіла, до якого можна було завжди притулитися, щоби отримати хоч крихту тепла і спокою. Вона не надто впевнено відчувала себе у цьому світі, і сама його присутність, саме відчуття, що він поруч, посилювало цю впевненість у десятки, сотні разів.

Ні, вона таки дуже залежала від нього. Саме тому до біса її гордість і спробу переконати його, що вона може чудово обійтися без нього. Для цього вона занадто слабка. Сьогодні для неї головне отримати від нього заряд ніжності і ласки, який допоможе їй без сліз і відчаю дочекатися наступної зустрічі. І для того, щоб його отримати, вона повинна вразити Ігоря своєю вродою. Він, мабуть, теж встиг скучити за її спокусливим молодим тілом, а вона повинна була зробити цю зустріч такою, щоби він пам’ятав про неї ледь чи не кожної хвилини свого добровільного затворництва, і щоби з нетерпінням чекав нової зустрічі з нею. Отож Галя почала готуватись. Насамперед прийняла душ, акуратно поголила ноги, зробила манікюр і педикюр, а тоді вже попрямувала до шафи вибирати одяг.

Над одягом вона мудрувала довго. Зупиняла свій погляд на одній сукні чи блузці, а в поле зору потрапляла інша, яка їй подобалась ще більше і в якій вона, мабуть, мала би бути ще звабливішою. Так і не знаючи, на чому зупинити свій вибір, вона вивалила весь одяг на ліжко, де розклала його по усій площі, а тоді почала по одній одежині притуляти до себе і оглядати себе перед дзеркалом.     

По довгих роздумах Галя зупинила вибір на новенькій білій блузці з гаптованим коміром і рукавами, під якою просвічувалось її тіло, і строгій сірій спідниці, ледь вищій від колін, яка гарно облягала її стегна і сідниці. На спід вона одягнула мереживні ліфчик і трусики, панчохи з поясом. Тепер вона мала вигляд елегантної вишуканої дами, яка водночас була настільки спокусливою, що нею хотілося оволодіти вже і негайно.         

            Таксі Галя зупинила за кілька кварталів від будинку Стадника. Останню сотню метрів їй захотілося пройти пішки, до того ж вона хотіла відчути атмосферу цієї вулиці. Її запахи, звуки – усе те, що цілісінькі дні міг чути й Ігор.           

Пройшовши кілька десятків метрів, вона подумала, що, можливо, допустила помилку, відпустивши таксі. Вулиця була зовсім порожньою, без жодної живої душі, і вона посеред неї виглядала, як справжня мішень. Не раз і не два їй здавалося, що з кожного вікна за нею пильно стежать по кілька пар очей: хто вона, куди прямує, з якою метою?

Зауваживши, як довго вона пробуде у будинку Стадника, до біди, хтось із тих, хто стежив за нею, сприйме її за його коханку чи, ще гірше, за повію. А втім, байдуже, заспокоїла себе. Яке це має її значення – її тут все одно ніхто не знає. Важливіше побути якомога довше у товаристві Ігоря. Заради цього вона готова була пожертвувати не лише своєю репутацією перед чужими людьми, а й набагато більшим.

            Двері Стадник відчинив швидко, Галі не довелося довго стовбичити перед ними.

            – За мною ніхто не йшов. Я перевіряла, – сказала вона Стаднику і прослизнула повз нього усередину. Їй хотілось якомога швидше покинути цей відкритий простір.  

            – От і добре, – промовив він, але все-таки висунув голову на вулицю і швидко глянув на своє подвір’я і вікна пані Юлі. Йому здалося, що в одному із них промайнула темна тінь, хоч це його ніскільки не стривожило.

Увійшовши у вітальню, Галя роззирнулась у пошуках Ігоревих слідів. Звісно, він жив не тут, а в мансарді, але, можливо, Стадник дозволяв йому інколи спускатися і сюди. Тим паче, що штори на його вікнах були настільки темні, що крізь них не було видно навіть тіней. Жодного Ігоревого сліду у вітальні Галя, проте, не знайшла. Відколи вона тут була востаннє, тут взагалі нічого не змінилося. Єдина новинка – портрет Бетховена Ігоревої роботи. Вона здогадалася, що саме ним чоловік підкупив Стадника, вмовивши прихистити його у себе.

Ззаду почулися кроки Стадника.

– Мабуть, ніхто і не міг іти за вами, – сказав Стадник.  – А якщо навіть і йшов, то кого нам боятися?