19.

У середу Галя їздила до матері. Чи не вперше у житті вона поїхала туди без всякої радості, знаючи, що мати випитуватиме у неї про Ігоря і турбуватиметься про її подальшу долю, і вона змушена буде говорити їй неправду. Але не поїхати не могла. У матері був день народження, і якби вона не приїхала, мати змушена була би святкувати його сама. У містечку родичів у неї не було, а всі її подруги встигли упокоїтися на місцевому цвинтарі.

Коли вона сіла в електричку, та була битком набита людьми, проте по дорозі до її рідного містечка вона поступово спорожніла, і Галя нарешті змогла заглибитися у свої думки. Навпроти сиділи двоє молодих хлопців, один із яких просто пожирав її очима, хоч вона не давала для цього жодних приводів. Ховаючи за окулярами із темно-зеленими скельцями, вона усю дорогу дивилася у вікно, щоби тільки не перестрітися з кимось випадково поглядом.

Галя була одягнена у строгий темно-сірий костюм і блідо-жовту блузку. Саме у такому діловому і заспокійливому одязі вона тепер найчастіше з’являлась на людях. Він повинен був віднадити від неї більшість із тих, хто знаходив її привабливою і норовив із нею познайомитися. Знайомим же мав показати, як вона сумує за чоловіком, хоча говорити про це вона не любила. Навіть з Ларисою та Володею.

Зникнення Ігоря для Лариси виявилося справжнім шоком. Розуміючи, наскільки Галі зараз важко, вона намагалася весь час бути поруч з нею. Лариса проводжала її після роботи додому і залишалася там допізна, поки по неї не приходив Чижевський – вона навмисне просила його прийти якомога пізніше. Її товариство, бажання прислужитися, заспокоїти, розрадити, доводило Галю майже до безумства. Вона постійно відчувала страх, що Лариса розкусить її страшну таємницю, здогадається, що її скорбота штучна, надумана, і насправді ніякої туги за Ігорем вона не відчуває. Такий же страх переслідував її і на роботі, але з Ларисою він був особливо гострий: за кілька років дружби Лариса встигла вивчити усі тонкощі її натури, тож обманути її було значно важче, ніж усіх інших разом з нею.

На її щастя, три дні тому Лариса з Чижевським поїхали у туристичний тур по Нілу. Цих днів виявилось достатньо, щоби вона оговталась і змогла подивитися на світ трохи спокійніше. Тепер усе починало здаватися їй не таким страшним і загрозливим, як це було раніше, вона отримала впевненість, що зможе усе це пережити – заради нього і його творчості. Вона погоджувалась принести в жертву себе і свою молодість, лиш би він почувався успішним і щасливим. І була готова знаходити у собі сили зберігати цю страшну таємницю. По-іншому, утім і бути не могло, адже усе зайшло занадто далеко. Ігорю тільки здавалося, що він зможе припинити цей обман у будь-який момент. Їй видавалося це нереальним. Це було все одно, що повернути у протилежний бік течію ріки. Таке під силу Богові, але не їм.

Уже вийшовши з електрички і неспішно прямуючи до рідного дому, Галя думала, що страшенно несправедливо у відношенні до матері було приховувати те, що вони удвох зробили з Ігорем. Так, вони добровільно звалили цей тягар собі на плечі, тож мусили його нести до кінця своїх днів, проте за нього довелося розплачуватися і матері, і з цим нічого не можна було вдіяти. Відкрити їй правди Галя не могла. Мати би їх просто не зрозуміла і не простила. Ще й змушена була  і сама зберігати їхню страшну таємницю. Галя відчувала, що це лише прискорило б відлік материних днів.

Подвір’я Галиного будинку було порожнім, сусідок-пліткарок затягнув додому черговий серіал, який приносив хоч трохи різноманітності і романтики у їхнє загалом нудне життя, тож вона змогла потрапити у свою квартиру непоміченою. Напевно, що сусідки знали про загадкове зникнення Ігоря – про це писало чимало газет, його фото показували по телевізору, якби вона наштовхнулась на них, розпитувань, більше схожих на допит про чоловіка, причину зникнення, пошуки, те, як вона дає собі раду без нього, було не уникнути. Цих запитань їй слід було чекати і від матері, але та хоча би мала на них право і відібрати його було годі.

Двері Галя відчинила своїм ключем. Вона увійшла настільки тихо, що мати її і не почула, але зголошуватись Галя не поспішала. Побачивши себе у коридорному трюмо, на якому стояла знайома з дитинства ваза із вишневого скла, розписана великими білими квітами, і  глиняна скульптурка двох кумедних ведмедиків, яким вона зав’язувала банти на шию, вона відчувала такий напад ностальгії, що ледь втрималася на ногах.

Востаннє такий навідував її дуже давно, і Галя чудово усвідомлювала, чому він з’явився саме зараз. Її подружнє життя склалося не зовсім так, як їй хотілося, і в тому, що вони скоїли з Ігорем, таїться безліч небезпек. Можливо, він до них і готовий, все ж таки він чоловік, і повинен бути сильнішим і наполегливішим, але вона – аж ніяк. Вона постійно боялася, що зірветься і якось видасть себе і саме тому при поверненні додому у неї мимоволі виникло бажання покінчити зі своїм теперішнім життям і почати усе спочатку. Зараз це зробити ще не пізно, вона достатньо молода і вродлива, щоби сподіватися знайти нове щастя.

Це бажання, проте, швидко поглинув страх. Пускатися в одиночне плавання було лячно і ризиковано. Та й Ігор. Вона так до нього звикла, відчувала у ньому таку потребу. До того ж вона не може залишити його самого, без неї він пропаде. Хтозна, наскільки він може довіряти Стаднику. Це зараз Ігор йому потрібний, і тому Стадник погоджується його переховувати і доглядати за ним. Але з часом усе може змінитися.

Ні, Ігорю по-справжньому варто покладатися лише на неї, лише вона здатна бути його реальним зв’язком зі світом і жертвувати собою заради нього. Раз так, то вона нізащо його не зрадить.