6.

Після одруження стежка до Володиного дому для Ігоря заросла густою травою. З Володею він ще зустрічався раз на кілька місяців, але здебільшого випадково. Спільних справ у них не було, їхні інтереси теж різнилися, тож обом на ці зустрічі постійно бракувало часу. Принаймні цим вони себе виправдовували, коли хтось із них перестрівав іншого посеред вулиці. Прощаючись, вони запрошували один одного в гості, неодмінно обіцяли прийти один до одного на день народження, але цим усе і закінчувалося.

Лариси Ігор не бачив уже три роки. Галя з нею теж не контактувала – давалася взнаки різниця їхньої вдачі і різні погляди на життя. Коли Ігор з Галею торкалися її стосунків з Ларисою, він говорив, що взагалі не знає, як вони могли підтримувати дружбу, і вона з ним погоджувалася.

Галя була впертою і цілеспрямованою, веселою і щирою, вона вміла отримувати радість від життя і дарувати її й іншим. Лариса ж завжди носила маску. Весела і життєрадісна в юності, коли їх розвела доля, вона дуже швидко перетворилася у похмуру песимістку. Лариса не чекала від життя особливої радості для себе і ніколи не вірила, що воно принесе їй щось добре.

Життя наче мстилося Ларисі за такий характер і било її нещадно. Від Володі Ігор знав, що її доля складалася нещасливо. Лариса була однією з кращих на своєму курсі і після закінчення університету батько, скориставшись своїми зв’язками, влаштував її в обласну клінічну лікарню. Проте лише на півставки,  оскільки дефіциту у лікарях місто не відчувало. Передбачалося, що за рік-два у неї мало все змінитися. В її відділенні відразу троє лікарів були передпенсійного віку, і батькові пообіцяли, що одна зі звільнених посад неодмінно дістанеться його доньці.

На біду, двоє лікарів пішло на пенсію саме у той момент, коли батько перебував у закордонному відрядженні. Лариса з Володею таки зв’язалися з ним, а він зателефонував головному лікарю доньчиного шпиталю і деяким іншим впливовим друзям, які пообіцяли йому вирішити питання. Проте лише пообіцяли. Хотіли грошей чи послуги за послугу, невідомо – він так від них нічого і не добився, а Лариса далі змушена була по суті перебувати на побігеньках в інших лікарів.  

З третьою посадою варіантів виявилося іще менше – це місце головлікар тримав для своєї племінниці, і тут ні сама Лариса, ні її батько не мали жодних шансів. Розчарований, він почав шукати доньці нове місце, але в інших лікарнях чи поліклініках перспективи були непевні.

Особисте життя Лариси теж не було обсипане перлами. Вона мала кількох кавалерів, і з двома із ним справа навіть йшла до одруження. Проте з одним вона практично в останній момент не наважилася стати на шлюбний рушничок сама, а другий не прийшов у ювелірний магазин, де вони мали разом купувати обручки. Він просто зник, розвіявся, наче туман під променями сонця. 

Саме тоді, коли Ігор роздумував над тим, яку картину намалювати для виставки, провидіння послало йому Ларису. Літо було спекотним і насиченим вологою. Сонце починало припікати із самого ранку, а в обід через високу вологість важко було дихати. Одяг буквально прилипав до тіла, по якому піт стікав краплинами. Щовечора природа, наче намагаючись нагадати людям, що радість у цьому світі завжди крокує поруч із журбою, і вони мусять врівноважувати одна одну, насувала на місто похмурі грозові хмари. Місто швидко окутували густі сутінки, над ним починали ширяти сліпучі блискавки, і невдовзі небо проливалося рясним і щедрим дощем.

Ларису Ігор перестрів рано-вранці по дорозі в майстерню. Він помітив її ще здалеку. В короткій синій спідничці і блакитній блузці вона не йшла, а просто-таки пливла над тротуаром. Як на початок літа, Ларисине тіло було вкрите густою засмагою – згодом вона зізналася, що засмагла у травні в Єгипті; там це можна робити круглий рік.

Їхні погляди зустрілися майже одночасно, й Ігор здивувався, що, побачивши його, Лариса зашарілася. Не зраділа, а саме зашарілася. Будь він хоч трохи проникливішим, зрозумів би, чому. Проте, перебуваючи у роздумах над картиною, він не зміг змусити свій мозок працювати над пошуком усіх варіантів відповіді на це питання, а вибрав найпростіше і найлегше – їй стало соромно через те, що вона стільки часу уникала зустрічей з ним.

Довга розлука далася взнаки. У перші хвилини вони не знали, про що говорити. Лариса почувалася збентеженою і присоромленою. Її щоки почервоніли, очі трохи розгублено бігали з боку на бік, зі збентеження вона по-дівчачому креслила лівим носком на тротуарній плитці геометричні фігури. Поглянувши на її ногу, Ігор зауважив, що нігті на її пальцях були покриті неяскравим лаком, який вдало контрастував з бронзовим кольором шкіри, лише між пальцями виднілося біле тіло.

Засмага придавала Ларисі неабиякої сексуальності. Уява вперто малювала її на піску гарячого пляжу, або як вона виходить у мокрому купальнику з води, і по її бронзовому тілу стікають крапельки води. Мить – і нова картина, ще привабливіша – вона оголена серед білосніжних простирадл в очікуванні ніжності і ласки.

Ігорю стало аж соромно через це видіння. Щоби виправдатися перед собою, він переконав себе, що ним веде інстинкт художника. І він і справді подумав, що коли-небудь варто буде намалювати оголену засмаглу жінку, звичайно ж, не Ларису. У стилі Тіціана чи Джорджоне, вималювавши усі деталі; це мала би бути чудова робота. Стародавні майстри не мали такої змоги, тоді жінки наполегливо оберігали свою вроду від сонця, не знаючи, який ненаситний вогонь може розпалити у чоловічих серцях вкрите засмагою тіло.

Ігор порозпитував Ларису про роботу, теперішнє життя, щиро пошкодував, що так давно її не бачив. Сказав, що буває у цьому районі щовихідних, але тут її ніколи не зустрічав.