2.

Той самий артистизм, якого так бракувало Ігорю, супроводжував його до самого одруження з Галею. Він був завжди поруч, адже театральною актрисою була його мати Тетяна. Проте від матері Ігор його не перейняв, і, очевидно, з її вини.

Мати була жінкою освіченою і елегантною. Вона мала майже бездоганний смак і вишукані манери і дбала про те, щоби ці манери перейняли чоловік та син. До її безумовних достоїнств слід віднести і гарний грудний голос, який, коли вона співала, просто-таки брав за душу.

Ігор пам’ятав, що, збираючись на репетицію чи на виставу, мати дуже ретельно підбирала собі одяг і так само ретельно підшукувала біжутерію чи дорогоцінності. І неодмінно одягала якийсь із своїх капелюшків, яких у неї було кілька десятків. Різного розміру і кольорів, – з квітами, пір’їнами, фальшивими камінцями; їх матері привозили звідусіль друзі, для неї вони були найкращим подарунком.

Без капелюшка, який увінчував її благородне продовгувате обличчя, мати ніколи не виходила з дому. Навіть улітку. Цю пристрасть мати намагалася привити і невістці, але Галя цьому чомусь відчайдушно противилась. Ігор інколи з жалем думав, що Галя так і не перейняла від матері уміння гарно одягатись; якась одна, а то і більше деталей в її туалеті йому завжди здавалася зайвою або не зовсім доцільною, оскільки крикливо виділялась з-поміж інших. Він не раз намагався їй про це сказати, але стримувався, побоюючись, що це зауваження вона сприйме як образу.

Трималась мати завжди гідно і впевнено, через що чоловіки так і прикипали до неї поглядами. Жінки ж дивились на неї з заздрістю, а то і ненавистю і за її відсутності часто перемелювали їй кісточки. Гарно одягатись матері вдавалося навіть у кризові дев’яності, коли їхня сім’я ледь зводила кінці з кінцями, і вона вкрай рідко могла дозволити собі якусь обновку. Відвідувати швейні ательє матері теж було не по кишені, тож вона перенесла додому бабцину швейну машину і сама перешивала собі на ній одяг, комбінуючи з двох, а то і трьох суконь одну, яка виглядала як нова. Вона мала до цього справжній хист.

Батько, інженер на військовому заводі, який на той час втратив роботу і перебивався випадковими заробітками, інколи почував себе ніяково від того, що не здатен забезпечити сім’ю, і його дружина, яку він майже боготворив, змушена займатися рукоділлям, щоби не осоромитися на людях. Усвідомлюючи це, мати завжди його підтримувала, говорячи, що журитися не варто, бо колись і у нього настануть кращі часи. Що ж до її шиття, то вона не цурається жодної роботи і переб’ється без обновок. Мовляв, людина з гарними манерами матиме довершений вигляд навіть у лахмітті.

Батько ніколи не мав материного смаку, і йому виразно бракувало хисту, щоби перейняти його від неї. Мати сама вибирала йому костюми, добирала до них сорочки і краватки, навіть туфлі та білизну. Стеження за чоловічою модою становило для неї велику приємність, і батько настільки звик покладатися на її смак, що, коли її не стало, необхідність піти в магазин, щоби купити собі новий одяг, він сприймав як справжню катастрофу. Аби не розгубитись серед полиць із сорочками та вішаків з костюмами, він завжди просив Ігоря скласти йому компанію. Нишком спостерігаючи за батьком у магазині, Ігор помічав, як він губиться з вибором і через це безпричинно дратується, пориваючись якомога швидше покинути це гидке місце, постійно шепочучи: «Якби то вона була жива… Якби то вона була…» Ігор змушений був заспокоювати батька, як маленьку дитину і допомагати вибрати потрібний одяг, щоби батько потратив на це менше нервів.

Батько був чоловіком замкненим, сповненим багатьох комплексів, які нізащо не хотів визнавати. Він був дуже терплячим до зауважень матері, і підкорявся їй практично у всьому, проте інколи, коли вона заганяла його своїми докорами у кут, не стримувався і огризався. Раз чи двічі навіть підвищив на матір голос, проте за все життя Ігор не почув від нього жодного лайливого слова – при дітях і жінках він їх ніколи не вживав. Саме від батька Ігор перейняв нелюбов до галасливих компаній і перебування на видноті. Батько мусив це робити лише через матір, хоч це і коштувало йому неймовірних зусиль. Ігореві досі вдавалося цього уникати.     

Театр мати вважала своїм покликанням, але він для неї означав значно більше. Він був усім її життям. Там, на сцені, і в гримерній відбувалися усі найважливіші події в її житті, усе ж решту, у тому числі і свого єдиного сина, вона вважала ледь чи не прикрим непорозумінням. Неспроста ж бабця Аліна, мамина мати, забувши про Ігореву присутність і  про те, що його юному, ще не звиклому до серйозних випробувань розуму ці слова чути небажано, скаржилася сусідці Стефі, що Таня більше не хоче народжувати, бо це принесе шкоду її кар’єрі і фігурі. І додала, що якби Таня не помітила цього надто пізно, то, мабуть, не народила би їй і єдиного внука, не подарувавши їй на старість цієї великої радості, зробила би аборт.

Скільки Ігор пам’ятав себе, мати завжди жила весело і у власне задоволення. Розучування ролей, відвідування перукарень і ательє з пошиття одягу, вистави, творчі вечори – усьому цьому вона віддавала часу значно більше, ніж синові.

Батько помічав Ігоря, здається, іще менше. Особливо в дитинстві, адже малі діти для батьків, як правило, зовсім нецікаві.

Поки його завод не збанкрутував, батько завжди виходив з дому рано-вранці, а повертався лише перед північчю разом із матір’ю. Він вважав своїм обов’язком забрати її з театру, адже у молодості мати була писаною красунею, до того ж завжди з голочки одягнена, тож чоловіки біля неї так і увивались. Батько не тямив себе від ревнощів, тому боявся відпускати матір від себе і на крок. Тим більше, що у неї була така професія – навколо завжди натовпи прихильників із хтивими поглядами і товстими гаманцями, які навперебій запрошують у ресторан, на концерт, в оперу.