Побачення, на яке я не хотів іти

Ксеня прокинулася рано. Повертівшись на ліжку з боку на бік зрозуміла, що заснути вже не вийде, тож щоб не сумувати сіла помалювати. Поки вона малювала скетчі їй у голову прийшла думка, що вже давненько її турбувала: "Чи йти мені після дев'ятого класу?". Дівчина досі остаточно не вирішила, ким би хотіла стати, а отже не була певною чи іти їй до коледжу, чи до університету. 

ЇЇ цікавило мистецтво і їй подобалося малювати, але вона вагалася щодо майбутьнього художниці. Їй здавалося, що це не зовсім те, що вона хоче, проте що саме "те" досі не знала.

Щоб відволіктися від набридливих думок відклала олівець і пішла на кухню приготувати сніданок. Швиденько намісила тіста і стала смажити млинці. Ніщо так не відволікає, як дивитися на миску тіста і мріяти, коли ж воно нарешті закінчиться.

— М-м-м як пахне, - зайшов на кухню Діма, - о, млинці готуєш? Круто. Мені дістанеться?

— Добре. Але ти мені винен.

— Дуже смачні, дай ще пару штук.

— Обійдешся.

— Ну, будь ласка, - він благально склав руки.

— На, і йди, бо іншим не вистачить.

— Спасибі, - і він пішов їсти до своєї кімнати, нарешті залишивши її в спокої.

***

Прокинувшись майже опівдні Олексій виглянув у вікно. Надворі було сонячно. Люди, як і належало ходити восени, були хто в шортах, хто в шубі. Телефон обіцяв, що пообіді буде дощ, та небо було чистим, без жодної хмаринки. І кому вірити?

Врешті перед виходом повагавшись накинув вітровку на випадок якщо погода раптом зміниться і побіг сходами донизу. Щойно вийшов з під'їзду на обличчя впали сонячні промені, проте кофту не дарма накинув, попри яскраве сонце на вулиці було трохи сиро.

Проте далеко від під'їзду відійти не встиг, його наздогнала однокласниця.

— О, Льошко, привіт. Не думала тебе тут побачити.

— Та ти що? Я тут живу, - трохи саркастично промовив він, але дівчина зробила вигляд що й не помітила, солодко посміхнувшись.

— Гуляєш? Можна з тобою пройдусь? - спитала Аліна коли хлопець почав потроху йти, і не дочекавшись відповіді взяла його за лікоть і пішла поруч.

— Як у тебе справи загалом? 

— Все добре, дякую, - відповів він сухо.

"Ну чому вона така настирлива?", - розчаровано подумав Олексій.

— Не хочеш сходити кудись разом?

— Ні, дякую.

— Чому? - вона по-дитячому випнула нижню губу і замахала своїми довгими віями.

— Не можу.

— Ну давай тоді іншим разом?

— Слухай, - він різко зупинився і обернувся до неї обличчям, - мені шкода, але ти мені не подобаєшся. Я вже казав це, але ти не слухаєш. Будь ласка, перестань чіплятися до мене, - хлопець пішов швидким кроком, щоб вона його не наздогнала.

— Всім подобаюся, а йому бачте ні? - ображено мовила Аліна, дивлячись йому у слід, - ну, це ми ще подивимося.

***

— О, Льошко, -приторно-солодкий голос відволік хлопця від читання, от ми й знову зустрілися! Яка несподіванка, скажи? 

— Радше схоже на ретельно продуманий план.

— Я тут подумала, не хочеш кудись сходити зі мною? Кави випити?

— Ні, дякую. 

— Але  чому?

— Ти мені байдужа, - він хотів продовжити читати, але відчув на собі забагато поглядів.

Осудливих поглядів. Ну звісно, вона спеціально говорила достатньо голосно, щоб привернути увагу людей і ними маніпулювати його. Як гарно сплановано... І ось тепер, в їх очах він зарозумілий хлопець, що відмовив бідолашній дівчині. 

— Чому мене ніхто не любить? - тихо спитала вона.

Звісно ж це було брехнею, за нею бігала чимала половина школи, от тільки ця юрба, що між іншим щосекунди збільшувалася, цього не знала. З очей дівчини градом полилися сльози, люди почали пропонувати їйхустинки, цукерки, квіти, що в кого було, аби лиш заспокоїти її. І звісно ж, вони не забували привселюдно ганьбити хлопця, за його безсердечність і егоїзм.

— Слухай, вибач, я не хотів тебе образити, - був змушений сказати він, хоч і розумів, що все це була хороша гра, - просто зрозумій... є інша дівчина...

— Ви зустрічаєтеся?

— Ні, але...

— То в чому проблема? Я ж не кажу, що це має бути побачення! Просто дружня зустріч, - дівчина подивилася на нього все ще вологими, благальними очима, витираючи з щоки сльози і розмазуючи макіяж.

— Добре, добре, - мовив Олексій перш, ніж усвідомив сенс сказаного. 

— Ой, справді? 

— Я не...

— То ми таки сходимо кудись випити каву? Справді? - Аліна почала пригати плескаючи в долоні мов дитина.

"Чудово. Тепер я змушений кудись із нею піти... Клас. Просто клас!"

— Тобі зручно на п'яту?

— Угу.

— Чудово! Я напишу тобі, куди йти. Тільки розблокуй мене. До вечора! - вона послала хлопцю повітряний поцілунок і пішла собі.

***

До кав'ярні Ксеня прийшла мало не на пів години раніше. Раіше вона не раз бувала тут у вигляді гості. Кав'ярня була невеличкою, проте дуже затишною, зі світлим інтер'єром та живими рослинами. Дівчині завжди подобалося, як мило тут обслуговують людей, тож сподівалася, що зможе забезпечити те саме.

Раніше вона ніколи не пробувала працювати баристою, тож трохи хвилювалася, чи одразу запам'ятає як усе працює, але пообіцяла собі дуже постаратися.

— Привітики, - її зустріла улюблена бариста, - значить так, ми тепер напарниці, у більшість днів наш графік збірається. Я тебе всьому навчу, тому не хвилюйся. Домовилися?

— Звісно.

— Супер, тоді пішли. Якраз поки відвідувачів мало, зможемо нормально поговорити.

Вона усе їй пояснила і допомагала з замовленнями. Загалом Ксені було легко працювати. Більшість відвідувачів були дуже приємними, з кількома з них вона навіть була трохи знайома.

Десь через годину вона побачила через вікно друга. Повернулася перевірити, чи це він - і справді, Олексій сідав за стіл, а поряд сіла мила дівчина у рожевому топі та міні-спідничці.