Спроба 2

— Дякую мам, але я щось не дуже голодна. Апетиту немає.

— Якась ти така замріяна останнім часом, - мовила вона хитро посміхнувшись.

— А? Хіба?

— Тобі ніхто часом не приглядівся?

— Та ні... Ну, так, але не зовсім, я маю на увазі... - почала вона мимрити, на що мама просто сказала:

— Захочеш, розкажеш. Не буду допит тобі влаштовувати. Лише пораду дам - натякни йому. Ти навіть не уявляєш, скільки разів за своє життя я спостерігала як взаємно закохані люди не сходяться через власну сором'язливість. Можливо твоя симпатія взаємна, але він боїться сказати тобі про це. Ну все, якщо снідати не збираєшся йди. Матимеш змогу спокійно до зупинки дійти, а не бігти, як завжди.

Ну, що правда, то правда.

На уроках вона була цілком поглинута у власні думки, стараючись зрозуміти, що відчуває і що їй робити.

"То що ж я врешті відчуваю до нього? Мені добре проводити з ним час як з другом. Можливо саме через це я боюся зізнатися собі у власних почуттях? Адже якщо я розкажу про свої посуття першою, а потім виявиться, що це не взаємно, наша дружба вже не буде колишньою. Чи є шанс, що я теж йому подобаюся?", - Ксеня почала перебирати у спогадах їхні зустрічі і прогулянки.

"Невже шанс таки є? Він відносився до мене мило і турботливо, це може справді означати, що я йому подобаюся. Звісно теоретично, у нього просто може бути така манера спілкування", - останню думку вона прогнала геть, а від попередньої посміхнулася.

"То що мені робити? Зізнаватися перша я не хочу. По-перше, все ж хотілося б щоб це він перший сказав мені про свої почуття, а по-друге... якщо я й справді помилилася і я для нього лише подруга, моє зізнання може зіпсувати нашу дружбу." - вона згадала мамині слова і задумалася, - "Натякнути було б найкращю ідеєю. Так, щоб він не сприйняв всерйоз, якщо я для нього просто подруга, але сприйняв це як натяк зак умови, якщо я йому подобаюся. Але як таке влаштувати?"

— Охх... - вона поклала глову на зошит.

— Невже завдання таке важке? - спитала Кароліна, що зчитала її дію, як нерозуміння матеріалу. - Якщо не розумієш, можу допомогти?

— Буду вдячна, - погодилася Ксеня, бо всеодно ніяк не могла сфокусуватися.

На телефон їй прийшло сповіщення, сховавши його під партою вона відкрила пошту. Побачивши початок листа її очі засяяли.

— Щось хороше сталося? - поцікавилася однокласниця і заглянула до її телефону.

— Коротше, у нас біля школи є кав'ярня невеличка але класна дуже, я й сама туди любила заходити, а тут побачила, що вони працівника шукають. А я якраз думала над тим, що набридло флаєри роздавати, добре б на більш постійну роботу влаштуватися. Я вчора після школи заходила до них, питала чи можна в моєму віці, вони сказали що можу спробувати, ну, ми поговорили, вони сказали, що завтра напишуть якщо я їм підійду. 

— То тебе взяли? Вітаю!

— Дякую. Написали завтра на роботу виходити, 4/2 з четвертої по дев'яту.

— Оо, ну це круто. А тепер давай, записуй завдання швидше, бо зараз перевіряти будуть.

***

Влаштування на роботу дівчата вирішили відсвяткувати, тож після школи пішли погуляти в центрі міст і поїсти чогось смачненького.

— Я вдома! - гукнула вона повернувшись увечері додому.

Не встигла вона роззутися як зі свого кабінету вийшла мама.

— О, ти вчасно. В мене саме урок скінчився, зараз сядемо їсти.

— Що в нас сьогодні?

— Гречка з курячими відбивними. А ще я купила коробку з чаєм Lovare, там три нових смаки, будемо чай пити, - її мама обожнювала пити чаї, заварні чи в пакетиках, чорні, зелені, фруктові неважливо 

В цей момент до коридору вийшов її учень.

— Льошка?

— Ти його знаєш? - спитала мама.

— Та, ми знайомі.

— Якщо він хоче, може залишитися на вечерю, - вона перевела погляд на хлопця, - потім чай разом поп'ємо. Залишишся на годинку?

— Ну... Якщо ви не заперечуєте.

— Тоді я піду їжу нагрію. Ти поки йому кімнату свою покажи, чи що. Не змушуй гостя сумувати.

Щойно вони опинилися на одинці той посміхнувся:

— Здається ти вперше назвала мене на ім'я?

— Що в цьому такого? - щоб уникнути його погляду Ксеня почала прибирати на столі.

— Не знаю, але ти помітила, коли я назвала тебе на ім'я вперше. От і я помітив.

Подумавши, що тепер її черга ставити в незручне положення вона спитала:

— Яким чином ти став учнем моєї мами?

— Шукав репетитора з англійської,- відповів він незворушно.

— І натрапив на мою маму?

— Випадково, я про це не знав, - він приклав праву руку до серця, поки за спиною тримав схрещені пальці.

— Ти вже тиждень мене до дому проводиш, невже не знав, що це та сама квартира?

— Ну, я лише вчора займатися почав, якось не було моменту коли сказати тобі що так вийшло, а тут ми й самі зустрілися.

— Ну, тобі насправді пощастило, моя мама чудово викладає, а ще, тепер, знаючи що ти мій... друг, - вона запнулася лише на секунду, але Олексій помітив це і подумки посміхнувся, - вона ставитиметься до тебе ще привітніше.

— Це добре. Гарна в тебе кімната до речі. Слухай, не хочеш завтра...

— Діти, йдіть їсти, - гукнула з кухні Анна Вікторівна і він пішов не завершивши речення.