Гурток з шахів

Ходячи коридорами під час перерви, Олексій абсолютно випадково опинився перед класною кімнатою дев'ятого А.

— О, привіт, - удавано здивовано мовив він, коли побачив Ксеню.

Та помахала йому рукою і посміхнулася, від чого хлопцю стало геть добре. Він хотів підійти ближче, щоб поговорити з нею, але коло дівчини стояло декілька її однокласниць, тож він не став заважати. Однак не встиг він піти, як Ксеня сама підійшла до нього.

— Привітик. То мої здогадки підтвердилися, ти таки теж в цій школі навчаєшся?

— Так. Чому ми не пересікалися раніше?

— Не знаю... Може і пересікалися, але не знали один одного і не звертали уваги.

— Може. Як у тебе справи взагалі? - спитав він не знаючи, як продовжувати розмову. 

— Все добре, дякую, - "поряд з тобою мені завжди добре", додала б вона, якби була сміливішою. - А ти як?

— Теж все добре. Які плани на сьогодні?

— Та, хотіла сходити в парк погуляти, почитати там. Погода ніби покращилася, сьогодні сонечко має бути. А ти?

— А в мене шахи будуть, а потім може теж десь погуляю. - відповів він роздумуючи над тим, чи не запропонувати їй приєднатися до її гуртка.

Дівчина схоже прочитала його думки, бо майже одразу спитала:

— О, тут неподалік є гурток шахів? Не знала. А скільки коштує?

— Там умовна ціна, двісті в місяць. 

— Як гадаєш, я можу записатися? Навчальний рік вже почався...

— Звісно, без проблем. Можемо після школи туди разом піти, щоб ти адрес не шукала.

— Якщо ти не проти, - дівчина не була абсолютно певною, чи вона справді хоче навчитися грати, а чи її просто приваблювала перспектива цілу годину провести поряд із Олексієм.

Вона звісно переконувала себе в першому. А от хлопець вже перестав брехати собі і визнав - ця дівчина таки була йому не байдужа. 

Олексій вирішив не поспішати розповідати їй про це, спершу мав впевнитися у силі власних почуттів. Хотів зрозуміти наскільки вони серйозні. Якщо вони бачитимуться частіше він зможе дізнатися про неї більше і можливо, якось зацікавити у собі.

— Тоді після уроків біля виходу?

Він кивнув і побіг до свого класу, бо саме цієї миті пролунав дзвоник.

***

Рівно о 14:20 хлопець стояв біля виходу. Коли пройшло десять хвилин до нього дійшло: вони не уточнили розклад один одного. 

Йому сьогодні пощастило - по понеділках в Олексія було усього шість уроків, а от Ксеня могла мати сім чи вісім. І якщо у першому варіанті вона звільниться о п'ятнадцятій і вони запізняться лише на пару хвилин, то в другому вона не зможе піти взагалі. 

Хлопець лишився чекати. Без п'яти він вже мав іти і він це чудово розумів, проте залишився чекати ще на пару хвилин. Потім ще на дві. 

Врешті о 15:07 він зробив висновок, що катастрофічно запізнюється і доведеться йти на урок самому. І тоді він таки побачив її - вона неспішно йшла коридором до виходу, весело перемовояючись про щось із подругами. 

Побачивши хлопця Ксенія помахала йому рукою і попрощавшись з дівчатами пришвидшила крок. 

— Привітик.

— Біжимо швидше, урок вже почався. 

— Що?? О котрій він починається? 

— Вже вісім хвилин як іде. - пояснив він по дорозі. - Вибач, я дурень. Не врахував, що в нас різні розклади можуть бути. Це ще добре, що в тебе не вісім уроків було.

— Еге ж.

— Ми прийшли. 

— Чудово. Бо в мене не така вже й хороша фізична підготовка, більше бігти я б не витримала.

Підлітки зайшли до класу, де вже йшов урок. 

— Перепрошую за запізнення, - вибачився хлопець, щойно вони опинилися всередині, - я вам нову ученицю привів.

— Доброго дня, - привіталася низенька вчителька. - Усі вже сидять по парах, тож добре що ти привів...

— Мене звати Ксеня.

— Ксеню. Сідайте разом он туди. Пояснюю як тут усе працює для тебе, люба. Перші пів уроку ми працюємо над різними техніками, вчимося що робити за певних обставин. У другій половині - ви граєте між собою. За кожну перемогу отримуєте від мене зірку. У кого їх буде найбільше до грудня їде від нашого міста на конкурс. Все зрозуміло?

— Так, дякую.

— Чудово, тоді сідайте, - і вона продовжила розповідати з моменту, на якому її перервали.

— Е-е дякую, - мовила дівчина трохи спантеличена тим, що Олексій відсунув для неї стілець. 

— Знаєш, як фігури ходять? - уточнив він, розставляючи фігури як було на прикладі на екрані.

— Так, я знаю правила. 

— Це добре. Отже ми маємо поставити вилку в цій ситуації. Хто зробить перший молодець. Зірку отримуємо лише за повноцінну перемогу, це просто завдання.

— Окей, давай спробуємо.

Майже всі завдання хлопець виконав краще за неї, однак як для новенької вона справлялася доволі непогано. І якщо виконуючи завдання вони ще намагалися перемогти, то коли почали повноцінну гру здається зовсім забули, що вони супротивники. 

Вони вибачалися, щойно робили вигідний для себе хід, давали другий шанс та можливість змінити хід, коли один з них втрачав важливу фігуру і підказували не на свою користь. 

Врешті решт Олексій поставив пат Ксені, через що зірку не отримав жоден. 

Коли вони вийшли на вулицю там яскраво світило сонце, було тепло і приємно. 

— Ти вже додому чи може погуляємося?

— Я б погуляла. Тільки спершу маю занести додому рюкзак, во нам там кілька нових підручників дали, важко його буде з собою носити. Я тоді піду, десь через годинку зустрічаємося в парку? 

— Чому ж ти не сказала, що в тебе рюкзак важкий? Давай, я понесу.

— Та ні, не треба. Я ж на автобусі, а звідти до дому рукою подати.

— До зупинки ще дійти треба. І в автобусі може сидячих місць не буде. А потім по сходах...

— Добре, можеш допомогти мені донести його до зупинки. Але далі я сама.

— А мені пропонуєш з рюкзаком гуляти? Я свій теж занесу, а їхати нам, якщо не забула по дорозі. 

— Всеодно, лише до зупинки. Я по твоєму власний рюкзак пронести не здатна?

Але як результат хлопець провів її до самої квартири і лише тоді рушив додому.