(Майже) побачення

"Цікаво, це можна вважати за побачення?" - задумалася дівчина, заходячи до парку, - "Ні, гадаю що ні. Просто дружня зустріч."

***

Хлопець сидів на лавці під каштаном і читав книгу, коли хтось закрив йому очі долонями.

— Вгадай хто! - почув він над собою.

— Ксеня? - відповів не замислюючись.

— Правильно. Це тобі, за догадливість, - дівчина простягнула йому шоколадну цукерку, обходячи лавку і сіла поряд, придушуючи дивне, але приємне відчуття, що з'явилося у неї тої секунди, як він назвав її ім'я.

— Здається... ти вперше назвав мене на ім'я?

— А й справді. Якось до цього не доводилося. А ти? Коли мене почнеш на ім'я називати?

— Подивимося, - вона хитро посміхнулася, - поки побудеш просто "ти".

— Ну й нехай. Це до речі тобі, - Олексій простягнув здивованій дівчині стаканчик з кавою. 

— Ой. Дякую. Не варто було, - почала вона відмовлятися, хоч всередині вже стрибала від щастя. 

— Бери. Я просто поки сидів чекав тебе, подумав що недобре вийшло, змусив тебе прийти сюди, а погода така неприємна. То й купив кави, може хоч зігрієшся трохи. 

— Дякую тобі дуже, - Ксеня взяла до рук стаканчик і долонями враз розрослося тепло.

Ковтнувши ароматного напою дівчина розширила очі і повернулася до хлопця:

— Американо? Але звідки ти знав?

— Чарівники своїх секретів не розкривають, - підморгнув він, а тоді додав, - у них солодких вершків не було, тільки звичайні, тому натомість я взяв цукор. Треба?

Ксеня похитала головою роблячи ще один великий ковток і в цей момент їй на ніс впала велика крапля дощу. Тоді ще декілька на руки та плече.

— Здається буде дощ, - мовили вони синхронно і ніби на підтвердження їх слів небо розсікла блискавиця, а одразу на нею прогримів грім.

— Ховаймось. - мовив Олексій і взявши її за руку повів до найближчої альтанки перш, ніж кілька крапель перетворилися на непроглядну зливу.

— Загалом, якщо ти хочеш, ми могли б знову пострибати у калюжах, - додав він, - але боюся якщо я забрудню і це взуття, то ходити буду босим.

— Тоді краще посидьмо. Тут атмосферненько.

— Угу і справді. Що робити будемо? Можемо побалакати про щось?

— Ну, можна... - Ксеня раптом зрозуміла, що їй зовсім не хочеться багато розмовляти. Вона загалом ніколи не відрізнялася балакучістю, а за останні дні напевно вичерпала свій місячний запас соціальності. Їй було давно знайоме це відчуття, коли щелепа ніби стала важкою, а кожне слово треба було буквально вичавлювати з себе.

Олексій зчитав зміну її настрою і трохи розгубився, не будучи певним що її спричинило.

— Ти не хочеш балакати? - здогадався хлопець. 

— Ти не подумай, мені цікаво з тобою спілкуватися. Просто... Як би це пояснити... Напевно я вичерпала свій запас соціальності останніми днями, - вона криво посміхнулася.

— Тоді ми можемо помовчати.

Дівчина вдячно кивнула. Зазвичай тривале мовчання змушувало її почуватися незатишно, через що Ксюша починала говорити про що завгодно, аби лиш порушити тишу. Але цього разу чомусь усе було інакше. 

Їй було спокійно і затишно просто сидіти в альтанці поряд із ним і дивитися, як дощ капає на дахи будинків, а звідти на землю, утворюючи великі калюжі. Раптом він потягнувся до сумки і почав там щось шукати. Зацікавившись дівчина виглянула з-за його плеча, він саме дістав невеличкий блокнот і ручку.

Ксеня мовчки спостерігала за його діями: він відкрив блокнот на чистій сторінці, намалював дві горизонтальні лінії, а тоді дві вертикальні, утворивши дев'ять квадратів і в самій середині намалював хрестик. Після чого поклав ручку біля Ксені, запрошуючи зробити наступний хід.

Вона повільно взяла її, не будучи певною, чи правильно його зрозуміла, обережно вписала "нулик" у верхній лівий кут, після чого простягнула ручку назад. Беручи її, Олексій торкнувся її пальців своїми і одразу ж відвів погляд, а потім, щоб це не виглядало дивно, зробив вигляд, що старанно думає над наступним ходом. Проте це йому аж ніяк не допомогло, бо цю і наступні декілька ігор виграла Ксеня.

— Це дуже просто. - мовила вона десь після двадцятої партії, мало не налякавши Олексія, що вже звик до тиші. - Вмієш грати в ґо?

— Чув про неї, але якщо чесно не вмію. Можу пошукати правила в інтернеті, щоб ти не була змушена говорити, - і він сунув руку до кишені джинсів, дістаючи смартфон. 

— Та ні, я можу розповісти. Все добре. Отже, - вона підсунула блокнот ближче до себе і перегорнула сторінку на чисту, - цей лист - поле. Ми по черзі ставимо крапочки, вони мають бути різних кольорів, але враховуючи що цього ми забезпечити не можемо, будуть крапочки та хрестики. Коли ти огороджуєш територію - вона твоя. Мета, щоб в кінці твоєї території було більше, ніж моєї.

— Добре, давай спробуємо. 

— А, ще. Коли ти огороджуєш територію отримуєш другий хід підряд, ось такий бонус.

— Загалом правила прості, тож гадаю зрозумів.

— Це й справді потребує більшої роботи мізків, ніж хрестики-нолики, - визнав він на середині першої партії, - але мушу визнати, цікаво. 

Не без зусиль, він таки виграв першу партію, випередивши дівчину лише на три клітинки. Наступні дві програв, одну з крахом, другу ж майже вивів на нічию; а от третю виграв досить легко, бо Ксеня вже втомилася і грала, поклавши голову на стіл, на руку. 

— Дощ ніби скінчився. Ходімо? Чи ти тут спати залишишся? 

— Залишуся, - відповіла, незважаючи на сарказм у його запитанні. 

Але через пару секунд таки встала.

— Добре, пішли, - і вона вийшла з альтанки, на всі груди вдихаючи чисте після дощу повітря, - ох і холодно після дощу, - вона охопила себе руками за плечі.

Кофта на ній була хоч і з рукавом, але не надто тепла.

— Тримай, - Олексій не роздумуючи зняв з себе зіпку і накинув їй на плечі, залишившись в одній футболці.

— Тобі ж холодно буде!

— Нормально, я загартований, - збрехав хлопець.

— Ну гаразд. - вона міцніше закуталася в кофту. - Тоді дякую.