Варіант №3

Наступного ранку Ксеня стояла перед дзеркалом у своїй кімнаті, а Ліза перебирала речі у її шафі.

— Це не те, занадто коротке, занадто широке, занадто яскравий колір... Для театру треба щось елегантне. Знов не те... А це гарне! Приміряй, - подруга простягнула їй бежеві брюки та м'ятну блузку.

— Це виглядатиме гарно, але боюся сьогодні треба щось темніше. 

— Чому?

— Боюся, що протечу.

— Оу, тоді і справді краще взяти темніші, - визнала Ліза, - але блузку не міняй, вона тобі пасує. У тебе є шоколадні брюки?

— Тільки джинси.

— За джинси знаю, але до театру треба брюки. Або спідниця.

— Спідниця здається є.

— Тоді чудово. Треба ще декілька аксесуарів. Карамельна сумочка та пару золотих браслетів. Тобі б ще ланцюжок на шию... Знаєш що? Візьми мій. 

— Та не треба, дякую у мене є. 

— Ні, ті не підходять. Тут, бачиш, камінець під колір спідниці, тож бери. Дивися тільки не загуби, він мені ще згодиться.

— Не загублю.

— Дивись мені, - Ліза жартома пригрозила пальцем, а тоді глянула на годинник, що висів на стіні, - вистава на котру?

— На дванадцяту, - відповіла дівчина, надягаючи на шию прикрасу.

— Ну то виходь швидше, а то спізнишся. Ти пила знеболювальне?

— Ні, в перший день у мене живіт зазвичай не болить.

— Ти перший день на цьому світі живеш? - здивувалася подруга, ляснувши себе по лобі, - Про закон підлості ніколи не чула? Візьми з собою пару таблеток. Нехай краще в сумці полежать, ніж знадобляться, а в тебе їх не буде. 

— Твоя правда. Що б я без тебе робила?

— Ти б без мене і дня не прожила, я тобі кажу.

— Чомусь, я думаю, що так і є. А якщо ти поїдеш кудись, що мені робити?

— Не якщо, а коли. Забула тобі сказати, з першого дня осінніх канікул ми з родиною їдемо до Львову на пару тижнів. В мами там справи по роботі з'явилися, то вирішили усією родиною з'їздити, погуляти. Місто гарне, то чому б ні?

— Як ти могла забути таке сказати? Я може тут планувала, як з тобою канікули проводитиму.

— Це всього пару тижнів, якось без мене впораєшся. Я буду тобі писати, - пообіцяла дівчина, - нагадуватиму брати з собою пластирі, коли йдеш кудись у босоніжках; перевіряти прогноз погоди, навіть якщо надворі сонце... І не запізнюватися в театр. Іди вже.

Дівчата вибігли з квартири і обійнявшись на прощання, розійшлися кожен у свій бік. Ксеня - до зупинки, а Ліза - до себе додому. 

В автобусі було душно і не вистачало сидячих місць, тож їхати їй довелося стоячи. Не найкращий сценарій в перший день місячних. Двічі дівчині хтось наступив на ногу, а при кожному повороті вона мало не падала на землю, заледве втримуючись за сидіння. 

Коли Ксенія нарешті вийшла на потрібній їй зупинці то видихнула з полегшенням. А потім глянула на час у телефоні і зрозумівши, що запізнюється, поспішила, мало не зриваючись на біг.

Опинившись нарешті у будівлі вона підійшла до каси і стала за хлопцем, що саме купляв квитки. Поправила волосся, спідницю, браслети.

— Опа, привіт.

Ксеня підняла очі і побачила перед собою Олексія, що саме відійшов вбік, пропускаючи її до каси.

— Третій день поспіль бачимося, - він посміхнувся, показавши свої ямочки.

— Це вже не схоже на просте співпадіння, скажи?

— Кажуть, випадковості не випадкові. - ще ширше посміхнувся хлопець.

— На яку виставу берете квитки? - нагадала про себе касирка. - Ту, що зараз буде? - підказала.

— Так. Так, будь ласка. Один квиток.

— Ряд, місце? - на екрані ноутбуку з'явився план зали.

— Якщо хочеш, можеш взяти місце біля мене? Будемо дивитися разом? - Олексій озвучив її думку.

— Яке в тебе місце?

— Десяте місце, одинадцятий ряд.

— Тоді мені одинадцяте місце в одинадцятому ряді.

— Тримайте. Початок через п'ять хвилин, тож поспішіть зайняти свої місця.

— Ходімо? - хлопець запропонував Ксені свою руку, зігнуту в лікті, наче справжній джентельмен.

— Пішли, - дівчина взяла його за лікоть і разом вони рушили до зали, - то про що ми балакали? А, так, справді якось дивно, що ми бачимося вже три дні поспіль. Як гадаєш, де зустрінемося завтра? В тебе є якісь плани?

— Боюсь, якщо я скажу тобі, де буду завтра, наша зустріч не буде випадковою.

— І те правда.

— Але знаєш, мені не принципово, щоб ми перетиналися випадково. Тому я буду радий, якщо завтра ти гулятимеш центральним парком десь о другій половині дня. 

— Що ж, - протягнула дівчина, - можливо я прогуляюся там десь о другій годині.

Не пройшло й хвилини, з моменту як вони сіли на свої місця, як до них підійшла мати з дитиною:

— Перепрошую, це наші місця.

— Вибачте? - перепитав хлопець.

— Десяте та одинадцяте місця наші. Встаньте, будь ласка, - попросила жінка.

— Але... Але це наші місця, - не погодилася Ксеня і на доказ показала свій квиток.

— Але нам не могли продати квитки на одне й те саме місце, чи не так? - жінка виглядала розгубленою, а на додачу до цього, дитина почала тягти їх за рукав сукні вимагаючи цукерку.

— Можна глянути на ваші квитки, будь ласка? - попросив Олексій простягаючи руку. 

Він кілька секунд переводив погляд зі свого квитка, на її, а тоді його очі розширилися і він злегка посміхнувся. Нічого не пояснивши, він вийшов в прохід, а тоді зайшов назад.

— Перепрошую, - повернувся він до жінки, чухаючи потилицю, - ми ряд переплутали.

І взявши Ксюшу за руку, потяг її за собою, тихо сміючись. А дівчина раптом подумала, що одна з її вчорашніх вигаданих ситуацій таки збулася, хоч і трохи в іншому вигляді.