Капучино з горіховим сиропом

Весь наступний ранок обидва літали у хмарах.

Ксеня на автоматі зібрала речі, поснідала, гукнула "бувайте" і пішла до школи. Як добралася туди навіть не пам'ятала, настільки була поглинена власними думками. "Напевно в нього така форма спілкування", - переконувала себе, - "хто сказав тобі, що він не цілує у щоку на прощання кожну? Ніхто. От-от. Сама собі щось надумала." Дівчину страшенно бісило, що замість того щоб думати про навчання, друзів, чи може вже якийсь фільм, її думки були зайняті хлопцем якого вона бачила двічі за життя. І водночас думки про нього покращували її настрій. 

Пролунав дзвоник і почався перший урок. Потім другий. Дівчина все сиділа розглядаючи власні кросівки. Цього разу на ній були чорно-білі, бо вчорашні досі сохли. Мимоволі Ксеня посміхнулася, пригадуючи, як вони разом стрибали по калюжах наче малі діти.

— Щось смішне є у моїх словах, Ксеню?

Слова вчительки безпощадно вирвали її з солодких спогадів і вона підняла погляд на дошку. Там на весь екран була зображена картина "Свобода, що веде народ". О, ні, у Французькій революції не було нічого смішного. 

— Ні, вибачте, я... - забелькотіла дівчина, але вчителька перервала її набір звуків, піднявши руку і продовжила лекцію. 

Ксеня спробувала відтепер слухати урок уважніше, хоч це їй не надто вдавалося. 

— А... Яким було запитання? - нахилилася вона до сусідки по парті втретє за останні п'ять хвилин. 

— Ти таки літаєш у хмарах сьогодні. Ніколи тебе такою не бачила, певна, що добре себе почуваєш? -  Кароліна торкнулася її лоба тильною стороною долоні. 

— Та все нормально зі мною, - запевнила Ксюша прибираючи зі свого обличчя її руку, - просто... втомилася вчора. Поки домашку робила. От і все.

— Як знаєш.

Коли нарешті настала велика перерва Ліна знову підійшла до дівчини. 

— Як ти?

— Та добре все зі мною. Інші он, постійно на уроці в хмарах літають, і ти їм нічого не кажеш. А я раз задумалася то так хвилюєшся про мене.

— В тому то й справа, що інші в такому стані постійно. А тебе таку я вперше бачу. Не хочеш до магазину збігати? Бен сказав, що там тепер теж продають пепсі зі смаком манго. Хочу спробувати. Підеш зі мною? Будь ласка, самій не хочеться.

— Звісно, пішли.

— Дякую! Я куплю тобі кави, щоб ти прокинулася.

— Ти ж нещодавно жалілася, що тобі не вистачає твоїх кишенькових? Невже ти готова купити мені каву?

— Я саме добро, скажи? Ну... Можливо я таки попрошу тебе віддати половину вартості.

Отак базікаючи вони опинилися надворі. День був теплий, сонце світило яскраво і не лишалося жодного сліду з учорашньої зливи. 

— Прошу, пані, проходьте, - Ксеня театрально відкрила перед однокласницею двері в крамницю.

— Ох, дякую вам. Дивись, тут і справді є пепсі з манго! Мені одну, будь ласка. 

— Щось ще? - поцікавилася продавчиня відходячи трохи вбік, щоб було краще видно товар.

— Лише по каві. Я буду лате з солоною карамеллю, а вона...

— Американо з солодкими вершками. Дякую.

Двері прочинилися і до крамниці увійшов ще один покупець. 

— Доброго дня.

"У мене вже галюцинації почалися?" - майнуло в голові у дівчини, коли вона впізнала голос. 

— Мені, будь ласка, капучино з горіховим сиропом, - він став у чергу. 

Кілька секунд вона боролася з бажанням повернутися і глянути хто стоїть позаду неї і таки програла. Роблячи вигляд, ніби вона дуже уважно розглядає стіни, дівчина повільно повернула голову. Це справді був він. 

Олексій дивився у протилежний бік, але за секунду зустрівся поглядом із Ксенею.

— О, привіт. Не думав тебе тут побачити.

— П-привіт, - затнулася від несподіваної потреби розмовляти, а потім не знаючи навіщо додала, - теж не думала тебе тут побачити. 

— Угу. 

От і поговорили. Дуже змістовна розмова вийшла. Дівчина визирнула з-за плеча однокласниці, щоб зрозуміти, як довго ще готуватиметься кава. Досі готувалася перша. 

Що казати? Чи краще помовчати? Але на щастя хлопець сам продовжив розмову:

— Речі вже висохли?

— Усі, окрім кросівок. А твої?

— Те саме.

— Швидко погода змінилася, чи не так?

— Так, від учорашньої зливи й калюжі не лишилося.

Знов пауза. На щастя цього разу її врятувала продавщиця:

— Лате з солоною карамеллю та американо з вершками. Карта, готівка?

— Картою, - відповіла дівчина, а Ксеня тим часом дістала готівку, щоб віддати їй за свою каву. 

— Бувай, - мовила до хлопця і вони вийшли з магазину. 

"Невже він теж навчається у цій школі? Чому ж тоді я ніколи його не бачила раніше? Камон, я знаю кожну людину у цій школі? Ні звісно. Хоча.. може він і справді не тут навчається. Може він взагалі у коледжі вже. А те що ми обидва опинилися у цій крамниці просте співпадіння. І все ж...  А якщо він і справді навчається у цій школі? Можливо... ми могли б бачитися частіше?"

— Що це був за хлопець? - поцікавилася Кароліна.

— А?

— Ну, брюнет цей.

— А-а. Та так. Знайомий. А що?

— Та ні, нічого. Цікаво просто. Гарненький.

— Угу.

— Просто знайомий кажеш? - уточнила вона за пару хвилин, коли ми вже підходили до дверей нашого класу.

— Просто знайомий.

— А чого ти тоді так погляд ховаєш коли про нього згадую?

— Я? - Ксеня спеціально глянула однокласниці прямо в очі, - Та не ховаю я погляд. Просто під ноги дивилася. 

— Ну як знаєш. Ти робила домашку по літературі? Даси списати?

— Звісно, ти мені пів кави оплатила, тож вибору я не маю.

—Дякую, ти найкраща!

"І все ж", - повернулася Ксеня, до своїх думок, - "я випадково зустріла його на виставці, потім тут у магазині. Який шанс, що я випадково зустріну його десь ще?".

Тож залишок уроків вона так само витала у хмарах, уявляючи їх наступну зустріч. 

Варіант 1: за умови, якщо він справді навчається у цій школі, це означає, що він з 10 чи 11-го класу. Тому вони ніколи не перетиналися у шкільному автобусі, дев'ятий клас їде з восьмим. Однак, якщо вона раптом запізниться на автобус назад, вона може сісти на наступний. Автобус буде скоріш за все забитий, вона буде змушена стояти, аж поки її не помітить Олексій і не запропонує їй своє місце.