Дощ буває веселим

Стоячи на порозі будівлі вона дістала з сумочки складену парасольку і розкрила її. Як же добре, що вона подивилася прогноз погоди! А то промокла б, до нитки. 

Біля неї зупинився Олексій і простягнув руку назовні. Його долоня одразу стала мокрою.

— Оце злива... - пробурмотів сам до себе.

— Далеко звідси живеш? - Ксеня вирішила почати діалог першою.

— Так, але я автобусом. Перечекаю тут поки дощ меншим стане і добіжу до зупинки. 

— Пішли разом? - простягнула парасольку. - Я просто теж автобусом.

Йому стало трохи ніяково, бо зазвичай навпаки має бути, хіба ні? Це хлопець має дівчину рятувати з різних ситуацій. Глянув на дощ, що зменшуватися не збирався і таки здався:

— Якщо можна.

Став біля неї і вони неспішно пішли вулицею.

— Давай я понесу парасольку? - запропонував Олексій, бо дівчина несла трохи занизько і йому доводилося іти нахиливши голову.

— Давай.

Він протягнув руку щоб взяти парасольку, а коли випадково торкнувся її руки відвів погляд. "Чому я це зробив?". Чекайте, а чому її серце тьохнуло, коли його рука на мить торкнулася її? Ні, напевно їй здалося.

Щоб перервати незручну мовчанку Ксеня почала говорити усе що приходило їй в голову.

— Знаєш, я люблю дощ. Не розумію, чому усі асоціюють його з сумними емоціями? Як на мене дощ може бути веселим, - дівчина штовхнула ногою калюжу збоку, здійнявши в повітря купу бризг і не втримавшись розсміялася, але швидко замовкла знітившись.

"А вона таки справді часом поводиться як дитина. Така мила", - помітивши що їй стало незручно хлопець теж штовхнув ногою камінь у калюжу що була прямо навпроти і їх обризкало брудною водою. 

Тепер розсміялися обидва і це зробило атмосферу набагато менш напруженою. Якби вони послухали мізки то зупинилися б на цьому, але цього вечора їм обом хотілося дослухатися до серця, тож коли перед ними постала нова калюжа їм вистачило зустрітись поглядом лиш на мить, щоб ухвалити рішення. 

Стрибнувши разом у калюжу вони обдали водою не лише себе, а й кількох перехожих, що цьому м'яко кажучи не дуже зраділи. Коли ж підлітки нарешті опинилися біля зупинки, то були мокрими з ніг до голови і давилися сміхом.

— Тобі... за одяг... не перепаде? - поцікавився Олексій в перервах між сміхом.

— Та ні... Просто... самій прати... доведеться... - показала пальцем на його волосся, - у тебе зачіска така, ха-ха-ха.

— На себе ха-ха подивися. Ха-ха-ха.

Підїхав автобус добряче обдавши їх брудною водою і породивши нову хвилю сміху. До середини зайшли останніми, сидячих місць не лишилося тож Ксеня з Олексієм їхали стоячи поряд і продовжували сміятися з усього, що бачили по дорозі: дивної форми дерево, весела реклама чи креативна вивіска на магазині, усе смішило їх до сліз, а спроби заспокоїтися були марними.

— Дякую, - сказав хлопець коли прийшов час розходитися і на прощання не придумавши нічого кращого нахилився і поцілував її у щоку.

Він знав, що завтра картатиме себе за це рішення. Називатиме його поспішним. Намагатиметься видалити його зі своєї пам'яті і водночас посміхатиметься при згадці. Олексій вже звик, що ніколи не вважатиме якесь своє рішення правильним. В будь-якому разі це буде завтра. А сьогодні він поцілував симпатичну дівчину. Нехай навіть у щоку.

Ксеню його дія здивувала і знітила водночас, а так як хлопець не був певен що робити тепер, він скористався її заціпенінням щоб розвернутися і піти додому. 

— Бувай, - тихо сказала дівчина коли до неї повернулася здатність говорити, але він вже був надто далеко, щоб її почути.

***

Решту вечора кожен з них прокручував у голові цей трохи дивний день.

— Все добре? - поцікавилися мама коли Ксенія струсунула головою під час вечері, намагаючись прибрати з голови спогад як Олексій нахиляється до неї і цілує у щоку.

— Так, так. Все добре. Задумалася просто.

— Як день пройшов? - доєднався до розмови тато.

— Чудово. Я трохи втомилася, піду вже напевно спати. Дякую за вечерю.

— О Боже мій, ти весь мокрий! - вигукнула мама Олексія, коли син зайшов додому.

— Нічого страшного, дощ був теплим.

— Дивись мені, щоб не захворів. Як виставка?

— Сподобалася. Гарна.. виставка.

— Це добре. Іди бігом перевдягайся в сухе і йди їсти.

— Та знаєш, я не дуже голодний якщо чесно... Піду певно спати, - і він рушив до кімнати де кілька годин дивися в стелю думаючи про своє, в тоді заснув від втоми.