Розумні люди говорять двозначно

У вас бувають такі ситуації, що ви не знаєте що вдягнути? От у Ксені ніколи. Адже вона має можна сказати, персональну стилістику, що склала їй не один десяток образів ще при моменті купівлі одягу.

Дівчина одягнула шоколадного кольору джинси та білу майку. Виглянула за вікно: хмари густішали, тож щоб не змерзнути накинула на себе лілового кольору кардиган і задоволена глянула в дзеркало. Діми вдома не було, тож зачіску доведеться робити самій. Перебравши у голові декілька варіантів зупинилася на мальвінці. Досить гарно, проте не надто важко.

Взяла великий світло-фіолетовий бант який купила колись по скидці в Аврорі. Ось і згодився нарешті. Трохи поборовшись із власним волоссям заколоти волосся таки вийшло, причому дуже навіть не погано.

— Ну все, пора бігти, - мовила вона востаннє глянувши на себе в дзеркало, схопила шоколадного кольору сумочку і побігла до виходу.

***

До зали вона увійшла одна з перших. Їй до ока одразу кинулася безмежна палітра кольорів яку авторка використовувала у своїх картинах. Серед присутніх був і той ружоволосий чоловік, що рекламував їм виставку у школі. Він походжав залами слідкуючи за порядком, час від часу підходив до людей біля картин і розповідав їм якийсь історичний факт чи цікаву історію пов'язану з даною картиною.

Ксеня повільно простувала залою по черзі розглядаючи дивних створінь. Периферичним зором вона побачила як до приміщення зайшов високий темноволосий хлопець десь її віку чи може трохи старше. Чому вона звернула на це увагу? Це її знайомий? 

Дівчина повернула голову в його вбік напружуючи мізки. "Де ж я могла його бачити?" Вона оглянула його статуру, волосся, глянула в очі. Очі. Ксюша швиденько відвела погляд перш ніж він помітив її.

Впізнати людину по погляду, - звучить трохи дивно, не гадаєте? Але чомусь саме його погляд, впевнений, з дорослою серйозністю, але при цьому дитячою веселістю та радістю до життя запам'ятався їй. Дівчина не була певна, як такі протилежні емоції можуть існувати одночасно, але подумала що це дуже добре. Це означає що на нього можна покластися і він не підведе, але водночас він не зануда і може радіти дрібним речам. Принаймні так їй здалося.

— Бачу вас зацікавилаа ця картина? - від несподіванки дівчина здригнулася. 

За роздумами вона й не помітила, що зупинилася і стояла біля однієї з картин якийсь час 

— Так, дуже гарна.

Він розповів дівчині кілька цікавинок про дану роботу, але все почуте одразу ж забувалося нею. "Зосередься. Ти на виставці, чого про хлопця думаєш?" 

До наступних зал вона переходила надзвичайно повільно, окидаючи кімнату поглядом, щоб завчасно побачити Олексія. В одній з зал таки побачила. Хотіла просто повільно перейти до попередньої але він теж її помітив, тож задкувати було б надто дивно. Довелося зайти до кімнати.

Хлопець видно упізнав її бо несміливо помахав рукою, Ксеня відповіла тим самим жестом. Більше ігнорувати присутність один одного не вийде, можливо навіть доведеться вступити в діалог.

І все ж дівчина почала розглядати картини у протилежному проти годинникової стрілки щоб хлч на якийсь час збільшити відстань між ними. Коли вони таки почали рухатися в напрямку один до одного дівчина таки змирилася з тим, що розмову їм доводиться зав'язати. Просто цього разу вона буде тримати язик за зубами і слідкувати за кожним своїм словом.

Більшість людей що були присутні на виставці зараз опинилися саме в цій кімнаті, бо вона була передостанньою. Рудоволосий чоловік скористався цим і запропонував любителям мистецтва подискутувати між собою. Люди збилися трохи до купи, в Ксеня з Олексієм опинилися всього за метр один від одного.

— Усі її картини намальовані у стилі наївне мистецтво, - завважив літня пані, що стояла між ними, - ох, як дорослим людям часом не вистачає цієї простоти та щирості, яку всі ми мали в дитинстві.

Хлопець стояв зовсім поряд і він справді був вищим ніж коли вони бачилися востаннє. "Підбори", - здогадалася Ксеня. Цього разу вона була у звичайних білих кросівках із коричневими елементами.

— Так, це правда, - до неї в розмову доєднався Олексій, - діти простіші та добріші. Вони не тримають образи. Цікаво, у який момент ми втрачаємо цю здатність, довіряти світу?

Їй щойно здалося чи?... Ксеня не була впевнена, але їй здалося що він говорить це до неї і ніби питає, чи ображається вона, а чи зберегла у собі дитяче вміння легко відпускати ситуації.

Відповісти вона вирішила так, щоб у разі якщо вона зрозуміла його неправильно, це виглядало ніби вона просто хоче підтримати розмову, а у випадку якщо здогадалася правильно, щоб зрозумів лише він. Як то кажуть, - яке питання, така й відповідь.

— Дорослі проблеми вбивають в нас дітей, одначе не всі люди легко здаються. Я дуже поважаю людей які зберігають у собі дитячі якості і стараюся відноситися до них. Мене часто радують дрібниці, я щира у своїх емоціях та не злопам'ятна.

— Ти молодець, - похвалила мене жінка, а хлопець здається став трохи веселішим.

"Чи може бути таке, що він боїться що образив мене тоді і намагається зрозуміти чи досі я на нього не ображаюся?"

— У такому віці як я від тебе очікують поведінку дорослого, серйозного. І коли ти опиняєшся в місці де маєш змогу розслабитися і статєш "дитиною", часом можеш повести себе і справді по дитячому в не дуже хорошому сенсі.

— О так, - закривала пані, - діти не образливі і чекають такого ж від інших. Саме тому вони можуть легко пробачати іншим і так само легко когось ображати. Але деякі люди комусь ставляться до образ надто серйозно, навіть якщо вони сказані жартома, - Ксенії сподобалася ця жіночка, вона була позитивна і яскрава попри вік. На ній був в'язаний клаптиковтй кардиган, кольорові аксесуари та вузькі окуляри з червоною оправою.

— Нещодавно я сказала своєму сусідові, коли той саджав картоплю, щоб він не забув про свій ніс. Ой, як він на мене образився! Я розумію що це не надто ввічливо, але це було так смішно. Невже він не розумів, що я не насміхалася з нього, а лише .знайшла собі причину посміхнутися, якою і він міг би скористатися. Треба ж мати трохи самоіронії!