Доведеться іти самій

— Ми зайдемо туди на одну хвилиночку, будь ласка, - Ксюша зупинилася перед книгарнею тримаючи подругу за руку.

— Ми вийшли прогулятися, - Ліза спробувала звільнити руку, а зазнавши невдачі просто потащила подругу за собою, - ну чому ми пішли цією дорогою?? Востаннє, коли ми тут проходили, провели у цій книгарні три години. Три години, Ксюш! А потім одразу пішли по домам, бо коли вийшли було пізно. Я не попадуся у цю пастку знову!

— Ну Лі-із.

— Ні. - вона відвернулася, щоб не бачити благальних очей подруги.

— А після ми зайдемо до Єви, - Ксеня почала давити на слабке місце, - і ти потренуєшся на мені підбирати тон тоналки.

Подруга задумалася і дівчина, щоб не проґавити шанс додала:

— Добре, не тільки тоналки. Будь-якої косметики. Потренуєш на мені своє відчуття кольору.

— І ти не будеш скиглити, як тобі це набридло? - недовірливо спитала Ліза.

— І словом не обмовлюся. Клянусь. - для підтвердження власних слів поклала руку на серце.

— Здаюсь, - підняла руки догори і подруга в ту ж секунду потягнула її досередини.

— Доброго вечора, - привіталася Ксеня з касиркою і почала вивчати полиці.

***

Олексій гортав сторінки книги, як почув голос, що здався йому знайомим. Він виглянув з-за поличок і кілька секунд дивився на власницю голосу. Щойно згадавши звідки він її знає хлопець миттєво сховався назад. 

Наступні пару днів після балу він все згадував їх знайомство і картав себе за насмішки. Звісно, її реакція була дуже милою, однак це зовсім його не виправдовує! Тільки хлопчик буде насміхатися над дівчиною через дрібницю, навіть якщо жартома, та ще й отримувати від цього задоволення. "Шістнадцять років, а поводжуся як п'ятирічна дитина." - думав він два дні поспіль мріючи зустріти її десь, щоб перепросити, але побачивши дівчину за два метри від себе він лише панічно озирнувся шукаючи сховку.

— Минулого разу, я бачила тут таку крутезну книжку! Про мистецтво архітектури, в різні епохи та в різних країнах.

Ксенія пройшла прямо перед ним, не встигнувши нікуди сховатися він просто відвернувся вбік полиці закривши обличчя книгою, що тримав у руках, старанно роблячи вигляд, що уважно розглядає обкладинку і сподіваючись, що вона його не впізнає.

Дівчина і справді не звернула на нього жодної уваги, лише пройшла далі захоплено розповідаючи щось подрузі. Скориставшись нагодою він вислизнув з магазину і поспішив відійти подалі.

***

Те, що дівчина вчила предмет не означало, що він їй цікавий, однак Раїса Іванівна чомусь думала інакше. Кожен урок фізики вона була змушена відповідати на мало не кожне запитання, бо інша частина класу бачте, не знає, не розуміє. Вона до їх відома, теж мало що розуміла, але відповідати щось доводилося. 

І ось коли вчителька, обираючи учня, що розв'язуватиме на дошці задачу, вкотре зупинила свій погляд на Ксені (хоч та і намагалися усім своїм виглядом показати, що не розуміє як її розв'язувати: чухала голову читаючи на дошці умову та хмурилася, ніби не може згадати правило, яке до слова взагалі не вчила) у двері класу постукали.

— Увійдіть, - гукнула вчителька, невдоволена, що її перервали.

До класу увійшов високий чоловік з зализаним лаком волоссям.

— Перепрошую за те, що перериваю урок. Я маю невелике оголошення. Завтра ми проводитимемо виставку картин Марії Приймаченко, - після слова "виставка", більша частина класу втратила інтерес до того що відбувалося, - я залишу вашій вчительці листівки з інформацією, ви зможете взяти їх після уроку. За цими листівками ви зможете отримати знижку на квиток 45% адже ми підтримуємо бажання учнів вивчати українське мистецтво. Дякую за увагу, буду радий побачити вас на виставці. До побачення.

— Після уроку підійдете візьмете, хто хоче, - вчителька вказала на стопку листівок на своєму столі, - що ж, продовжуємо урок. На чому я зупинилася? Згадала. Тоді до дошки піде Ксенія. Виходь, будь ласка.

Та на превелике щастя дівчини, не встигла вона встати з-за парти як пролунав дзвоник. Вчителька трохи засмутилася, що вони не встигли розібрати ще одну задачку і це позначилося на кількості їхньої домашки. Впевнившись, що всі записали до щоденнику сторінку кожної з шести вправ вона вийшла з класу.

Поки не забула Ксеня взяла собі листівку на виставку і засунула до рюкзаку. Побачила як Бен взяв одразу чотири.

— Навіщо тобі стільки?

— Може згодиться, - він знизав плечима, - запропоную комусь зі своїх знайомих, хто таким цікавиться. 

— А сам не підеш? - одній іти не дуже хотілося, а друзів зі спільними інтересами у неї не було.

Хіба що Лізу вмовити? Вони напевно трохи дивно виглядають разом, такі різні, але всеодно дружать. Якось так вже вийшло, що практично з усіма своїми друзями (не приятелями чи знайомими, а саме друзями) дівчина познайомилася ще у дитсадку чи перших класах школи. Тоді знайомства давалися набагато легше, однак їхні захоплення з того часу дуже змінилися.

— Не певен, подивлюсь чи вийде. 

— Ну, ти може постарайся? Бо одній не дуже хочеться іти. 

— Спробую. Але нічого не обіцяю.

— І на тому дякую.

Напровсяк вирішила ще у Лізи спитати, Тож поки перерва не скінчилася, Ксеня спустилася на другий поверх і пішла в кінець коридору де знаходився її клас. Ліза стояла біля вікна і щось читала у телефоні, а іншою рукою накручувала на палець порядку свого білявого волосся. Побачивши подругу вона підбігла і обійняла її.

— Куку. Що робиш тут? Я тут таке цікаве прочитала! Я тобі вже розповідала, що кожна зовнішність відноситься до певного кольоротипу. Виявляється ці кольоротипи також мають деякі підтипи.

— Мені здається я чула про щось таке. Типу тепла осінь чи глибока зима. Це воно?

— Так, воно. Хочеш я тобі детальніше розповім?

— Звісно, давай.

На наступні кілька хвилин Ксенія отримала безкоштовну лекцію присвячену кольоротипам зовнішності з усіма нюансами та подробицями. Як же добре, що хоч її подруга в цьому розбирається. Без неї дівчина напевно виглядала б як бомж. Навіть Ксеніна мама вже звикла, що щоразу коли вони йдуть купляти донці новий одяг, та приводить із собою подружку. Ба більше, вона вже сама почала радитися із Лізою.