Я не хочу про це згадувати

До заходу лишалося від сили пів години, до автобусу - ще менше. Якби хоч будній день був, у будні автобуси щоп'ять хвилин курсують куди хоч, сьогодні ж - неділя. Пропустить його, не встигне нікуди.

"Який шанс, що котресь із мого старого взуття має презентабельний вигляд і налізе на мене?", - панічно розмірковувала Ксеня, риючись у коморці, проте нічого гарного під руку не потрапляло. Лише старе та пошарпане взуття. "Що ж я така замазура була? Треба було слухатися маму і бути обережніше. Вона ж казала, що своє взуття завжди носить обережно, то треба було з неї приклад брати." - і тут їй у голову сяйнула ідея. Вона швиденько набрала маму. Гудок йшов нестерпно довго і врешті обірвався. Ксеня тут же отримала від неї повідомлення:

Срочно? В мене робота.

Можна, будь ласочка, я візьму щось із твого взуття? Мені нічого із мого під сукню не підходить.

Бери, тільки щоб повернула у тому ж вигляді, що й взяла! (у що я насправді слабо вірю)

Дякую, дякую, дякую!!! Люблю тебе

І я тебе) Все, в мене робота.

Дівчина побігла назад до коридору і почала ритися серед маминого взуття. Майже одразу їй у очі впали білі підбори. І хоч до цього Ксеня підборів ніколи не носила, їй здалося що ця шпилька не така вже й висока і вона з легкістю її осиле.

Тільки на вулиці вона зрозуміла як помилялася, але міняти щось вже було надто пізно. Здалеку вона побачила свій автобус і шкутильгаючи побігла (чи радше подріботіла) до зупинки.

***

Стоючи перед будівлею, у якій вечірка відбувалася цього разу, Ксюша включила фрональну камеру, щоб перевірити зачіску, мейк і як на ній сидить маска. Виглядало все ідеально, тож вона повільно рушила до входу. Дівчина подумала, що так шанс впасти буде меншим, до того ж це виглядатиме елегантніше і чудово вписуватиметься в тогочасну епоху. 

На вході дівчину зустрів Бен. Він був у сірому фраці та такого ж кольору масці, що закривала пів обличчя. Попри це дівчина одразу упізнала його, хлопця завжди видавали руді неслухняні кучері.

— Вітаю, радий, що ви завітали на наш бал, - він злека вклонився, тримаючи одну руку за спиною, а другу на животі.

У відповідь дівчина зробила реверанс, забувши про незручне взуття і через це мало не згубила рівновагу. 

— Все добре, я в порядку, - сказала вона, твердо ставши на ноги, коли хлопець простягнув їй руку у якості допомоги.

— Точно не впадеш в них? - спитав він трохи насмішкувато, а тоді спохопившись виправився, - Точніше, я мав на увазі: чи певні Ви, пані Ксеніє, що це взуття не завадить вам твердо стояти на землі?

— Я вдячна вам за турботу, пане Беніфацію. Нажаль, не можу сказати напевне, але маю велику надію, що це взуття не надто заважатиме мені при ходьбі. Наразі, я піду далі, якщо Ви не заперечуєте. Не заважатиму Вам вітати гостей. Ще раз дякую за гостинність, - вона зробила легкий реверанс (тепер уважно слідкуючи за рівновагою) і рушила вглиб зали.

Всередині було купа народу, хоч вечірка ще тільки починалася. Дівчина знала, що в розпалі, людей буде мало не вдвічі більше, тож насолоджувалася відносним простором. Простуючи залою, Ксенія все озиралася навколо, захоплюючись загальною атмосферою. Навколо було чути музику, тихі розмови та шурхіт пишних суконь. Велика люстра яскраво освітлювала кімнату теплим світлом. Біля стін стояли столики з напоями. Окрім звичайних коктелів, що були розлиті у вишукані склянки, там також можна було налити собі чаю чи кави з розписаних чайничків у невеличкі керамічні чашечки, або взяти собі щось солоденьке. Привітавшись по дорозі з кількома знайомими, яких заледве впізнала через маски, дівчина рушила у напрямку їжі (ну так, вдома її не годують) і почала обирати собі десерт.

Блукаючи поглядом по різноманітних тістечках та желе вона зробила висновок, що не хоче чогось приторного, тож врешті зупинила свій вибір на панна-котті. З її досвіду вона не була надто солодкою. Однак щойно вона піднесла руку до посудини, як чиясь рука ззаду потягнулася до цієї ж креманки з десертом і потягнула до себе перш, ніж дівчина встигла взяти її.

— Перепрошую, дозволите? - Ксеня відсунулася вбік, пропускаючи незнайомця до столику.

Це був невисокий брюнет приблизно її віку, у чорному фраці з білими рюшами та такого ж кольору масці, що гарно підкреслювала його карі очі. Він взяв десерт і повернувшись пішов геть, залишивши здивовану дівчину стояти з пустими руками.

— От же ж красунчик-придурок, це останній взагалі-то був, - тихо зітхнула дівчина блукаючи поглядом по солодких тістечках, але враз округлила очі, побачивши що хлопець повернув голову у її сторону. - Благаю, не кажіть, що я сказала це голосно, - попросила вона, увібгавши голову в плечі.

— Ні, але на ваше нещастя я маю гарний слух.

Її щоки налилися рум'янцем, він же лише коротко посміявся, демонструючи невеликі, але глибокі ямочки. "Ну чому маска не на все обличчя?", - засмутилася Ксеня, розуміючи, що почервоніла.

— Дозвольте представитися, - він низько вклонився, - Олексій.

— Ксенія, - зробила легкий реверанс, приховуючи бажання провалитися під землю.

— Приємно познайомитися, - Олексій поцілував її руку.

— Вибачте, будь ласка, я не хотіла...

— Мені приємно, що Ви завважали мене гарним, - він посміхнувся, - але нажаль десерт я віддати Вам не можу. Бо брав його не для себе, - він кивнув у бік Бена, - мій близький друг, хазяїн цього святкування попросив мене принести йому панна-котту. Якщо Вам принципово хочеться з'їсти саме цей десерт, можете подивитися там, - він вказав рукою на протилежний бік зали, де за купою людей вона розгледіла такий точно столик з напоями та десертами, - таких столиків тут багато, бо вечірка розрахована на велику кількість гостей.

— Вибачте, - не знаючи, куди подіти себе від сорому вона повернулася у бік, куди вказував хлопець і швидкою ходою пішла туди, найбільше у світі мріючи провалитися під землю.

Нажаль, всесвіт зрозумів її бажання неправильно, і не встигла Ксенія пройти і трьох метрів, як шпильки її каблуків застрягли у довгому мереживному подолі чийогось плаття. Запорпавшись вона полетіла лицем додолу, однак підлоги так і не торкнулася. Хтось притримав її за спину.