Глава ІV. Настороги матері

Це «дещо» було ніщо не інше, як кішка баби Зінки — Зоря. Це була справжня «королева» Гамарні, щоправда, некоронована, та й королевою напевно тільки й вона себе вважала.. але хіба ж їй не позаздриш? Лежиш, спиш, їси, гуляєш, лежиш, спиш, їси, гуляєш та вилежуєшся на сонечку, хіба це не мрія?

Так.. баба Зіна любила тварин, навіть дуже, ледве не кожен день підбирала їх з вулиці, та зі звичайної «Мурки» — бродячої та нікому непотрібної кішки з базару, вона могла легко перетворити її на справжню британську королеву Вікторію, що жила як у Бога за пазухою, а точніше, у баби Зіни за пазухою. 

Зоря була справжньою тінню ночі, у якій оживала грація та статність. Її шерсть, глибокого чорного кольору, сяяла, неначе небо передд грозою. Очі Зорі — яскраві, мов два кришталеві озерця, відбивали тонкі відтінки смарагду.

— Ой, Зорько, налякала ти мене! — мовив Жадан, заспокоївшись, що це не ведмідь який його зараз зжере, а лише місцева кішка

Але Зоря проігнорувала ці декілька слів (навіть не ворухнулася) а натомість солодко потягнулася, немов щойно проспала дві доби. А потім, озирнувшись, (напевно, вона сподівалася знайти мишу, або хоч щось їстівне, але на очі попався лише якийсь Жадан, який не входить до її меню) вона прилягла поруч з кущем, та почала вилизувати свої пухнасті лапи.

«Вона голодна напевно..» — подумав Жадан, але у кишені крім кулона було геть пусто, а кулон був геть не їстівний, хоча.. може Хвеська — Хивріна кішка, можливо й спробувала б його на смак, але Зоря, що звикла до більш їстівної їжі, й нюхати не стала б

Жадан озирнувся, прагнучи побачити бабу Зіну, яка вже біжить розшукувати Зорю, але так нікого й не побачивши, він зітхнув та підняв кошлату красуню на руки.

— Ну що, Зорько, пішли додому до баби Зіни, вона тебе напевно вже шукає, нагодує тебе вдома чимось смачненьким..

Власне, кішка і не опиралася, вона лише покліпала своїми трав'янисто-зеленими очима, оглядаючи світ, який відтепер був для неї трохи вищим, ніж зазвичай.

Дорога до баби Зіни була короткою, вона жила неподалік від цього місця, та за декілька хвилин можна було легко дістатися її будинку. 

Дійшовши до бабиної хати, Жадан обережно постукав у хвіртку, але безрезультатно, жодного шурхіту. Тому він постукав ще декілька разів, й на цей раз, шурхіт з'явився, щоправда, була це не баба Зіна.

Поза хвірткою почав голосно лаяти громадний пес - велика вівчарка, за прізвисько «Малюк». В дитинстві Жадан часто перелізав через паркан по яблука до цього двору, а потім ще декілька кілометрів бігав від Малюка, й накінець, отримував чортів від баби Зіни, але гадаю, що яблука були того варті. 

Зітхнувши, але з впевненістю, що бодай щось зробив за сьогодні корисне, Жадан пішов додому, очікуючи злу матір. На ходу він думав що все-таки їй скаже, проте нічого у що б вона повірила, в голову не лізло, вона у будь-якому рано чи пізно дізнається, дізнається про все, принаймні про те що сьог

Переступивши ґанок Жадан увійшов до хати, шукаючи очима злу матір, яка за його уявою вже стояла зі сковорідкою у коридорі. Але, на його здивування, матір ніде не було видно. Жадан обережно зробив декілька кроків у напрямку кухні.

— Жадане! — пролунало з-за його спини

Хлопець здригнувся, і на мить здалося що сердце от-от зупинитися. Він швидко обернувся та побачив матір, яка пробивала наскрізь його поглядом.

— Матінко я.. — почав Жадан, але матір його швидко перебила 

— Як сходив до Марлени? Вибачився? — різко запитала мати, в її словах звучала іронія, було зрозуміло, що вона здогадується про все, а то й зовсім знає

— Я.. — невпевнено почав Жадан — так, сходив 

— До Марлени кажеш? А чи то не до проклятого озера?! — рішуче з крикнула жінка грубим тоном 

— Матінко.. 

— Що матінко?! У тебе на носі весілля, а ти ходиш не зрозумій де! Ще й матір обманюєш! Ти дійсно до проклятого озера ходив?!

— Так.. але матінко, послухайте!

— На що?! 

Хлопець замовк, він не знав як пояснити всю ситуацію, але у будь-якому випадку це не мало б жодного значення, тільки чергова сварка, яка навряд чи принесе щось путнє

— Я зустрів там дівчину — відповів Жадан, розуміючи, що вже нема сенсу брехати, й таким тоном наче його от-от стратять

— Дівчину?! — ледве стримуючи гнів закричала матір бігаючи по кімнаті та хапаючись за голову — у тебе наречена є, яка до біса дівчина?!

— Мамо, ви чудово знаєте, що Марлена мені не наречена, я її не люб..

— Та яка різниця?! Господи.. ой.. якщо Василина Самойленко дізнається, то тут же з ганьбою розірвуть заручини! — продовжувала матір

На мить, у Жадана з'явилася блискуча ідея, а якщо він сам розкаже пані Василині про дівчину? Так вона сама ж розірве заручини, й здавалось би ніяких проблем не буде..

— А якщо я сам розповім про це пані Самойленко..? — невпевнено промовив хлопець до матері, яка все ще роздратовано бігала по кімнаті

— Що?! — закричала Галина, тут уже вона була не в силах стримувати свій гнів — ні! Не смій! Чи ти не розумієш що нам за це буде?! Ти розумієш що вона влаштує мені потім? Та Василина як дізнається, що її дочці перед весіллям зрадив, це така ганьба для Марлени.. вона це так не залишить! У нас в Гамарні плітки як вітер розлітаються, всі вмить дізнаються про це! Василина таке влаштує! Й тобі сором буде! Ми не видимо без них! Я все життя у цих проклятих Самойленків гроші займала коли кінці з кінцями зводила! А зараз вони не те що гроші, вони майбутнє тобі забезпечать! А як про таке дізнаються, то я ні на одну роботу влаштуватися не зможу, ні у кого гроші буде заняти, Самойленки всім селом крутять! Повір мені, хто-хто, а вони можуть влаштувати нам «солодке життя»! Тому обирай! Або пан або пропав! Вирішуй Жадане, якої ти долі для себе та матері старої хочеш! — після цих слів матір зникла з поля зору та пішла до сусідньої кімнати, власне у домі то кімнат було й небагато

Жадан ще півгодини, а то й більше просидів на кухні, поринувши у роздуми. Об'єктивно матір була права, тим паче невідомо було, може навіть після розповіді про дівчину (яку до речі, він перший і напевно вже й останній раз у житті бачив) Василина Самойленко могла на зло не розривати заручини, а потім коли вони будуть у шлюбі влаштовувати Жадану та його матері «солодке життя», це теж був не найкращий варіант, а найкращих варіантів, власне то й не було.