Глава ІІІ. У пошуках незнайомої

Він повільно пішов додому засмучений та занурений у свої думки ні на що не звертаючи уваги. Ніч була тиха, лише вітер шелестів листями дерев. Все що турбувало хлопця, крутилося навколо тієї чарівної незнайомки, яка так сильно запала йому в душу. Жадан підходив до маленької хати, де з порогу його чекала мати.

— Жадане! Де тебе носило?! Я його кличу-кличу, думаю де він є?! Наче у двір пішов, дивлюсь, ніде нема! — крикнула матір

— Матінко, будь-ласка не зараз — відповів Жадан увійшовши до хати 

— Ти диви на нього! Матері він перечить! Як шлятися десь так він може, а матері сказать нє! — знову закричала та

Хлопець зайшов до кухні, доки мати в цей час бігла за ним щось бормочучи собі під носа 

— А в руці в тебе шо? — запитала матір з підозрою 

— Нічого, мамо, просто дрібниця.. — відповів Жадан відмахуючись, він не бажав розповідати матері ані про знайдений кулон, ані про зустріч з Цвітославаю 

— Знову щось додому притіг! Ой горе мені з тобою, Жадане! — ледве не хапаючись за голову нарікала мати — от у Палажки Білявської, Омелько цілими днями працює й допомагає їй! 

— А ще п'є! — додав Жадан, щодо речі, було правдою

— П'є, не п'є, а матір слухає! 

Цілу ніч Жадан не міг заснути. Він лежав у ліжку тримаючи кулон у руках, і думав про дівчину, яку зустрів біля озера. Її образ не покидав його думок, і він відчував, що саме ця зустріч змінить його життя.

Зранку матір знову клопоталась й не втрачала можливості дорікнути сину, що з нього нікчемний наречений

— Корова не подоєна, кролів не нагодував, як завжди все я! Ти хоч би до Марлени сходив, вибачився б перед дівчиною за недавню сварку, вона ж твоя наречена!

— Яка вона мені наречена? Не люблю я її, мамо!

— Та яка різниця, любиш чи ні! Самойленки це найпрестижніша родина на селі! Ледве не кожен хлопець бажає собі таку багату наречену!

— Мамо, хіба можна нормальну родину побудувати без любові? Не потрібні мені їх гроші!

— Ех, Жадане.. — по голосу матері було видно, що вона засмутилася. Жінка сіла поруч з сином, та продовжила — не завжди любов приносить те, чого прагнеш. Рівно двадцять років тому, я вийшла заміж за твого батька, вийшла я, по любові. Але не принесла мені ця любов бажаного щастя, адже все життя ми жили у злиднях та рахували кожну зароблену копійку важкою працею. Після його смерті мені стало ще важче, я робила все можливе щоб ти не жив у злиднях й не повторював мою нещасну долю. І ось тобі випадає такий золотий шанс, одружитися на Марлені, дочці самого пана! Мій шлюб, що був по любові не приніс мені щастя, а тобі принесе! Я не хочу тобі такої долі як у мене, сину..

На секунду, Жадан дійсно задумався, невже матеріальний стан й справді важливіший за кохання? Раптом шлюб з Марленою дійсно принесе йому справжнє щастя.. принаймні, фінансовий стан точно покращився б.. але всі роздуми хлопця швидко перебили слова матері 

— Сину, ти все ж таки сходи до Марлени, помирись з нею! Вона дівчина то хороша! Й працьовита, й гарна, й любить тебе, до речі! — знову благала мати.. 

Жадан лише похитав головою, але врешті-решт погодився піти й вибачитись перед нареченою

— Ти тільки вибачись перед неї! А ще піди квітів вирви у баби Зінки! Їй подаруєш! А ще.. — казала мати з порогу, але Жадан вже й не чув її, й попри докори сумління через нещодавню сварку, він не збирався йти й миритися. Для нього це була як нагода, або якась причина, щоб не одружується з Марленою. 

Матір похрестилась промовляючи «ой, дай Бог помиряться! Дай Бог..» — з цими словами вона врешті-решт зайшла до хати, з великою надією, доки Жадан продовжив путь. Підійшовши до будинку нареченої він лише сумно поглянув та похитав плечима.

— Не доля мені з тобою, Марлено. Не доля.. — пробормутів Жадан, стискаючи в руках кулон.

— Галино! А ти все горбишся, з ранку до ночі! Хоч би на лавці зі мною посиділа! — сказала баба Ніна через паркан. То була односельчанка та давня знайома Галини Загородної, бабуся Оксани. Зазвичай у вільний час вони збиралися, аби розповідати один одному нові плітки. 

— Ой Нінко, коли ж мені то на лавці сидіти? Хто ж за мене працювати буде? Ото й доводиться горбитись.. — відповіла мати наливаючи води для курей

— А Жадан де? Хай матері й допоможе — відказада баба Ніна. Сам Жадан не дуже любив материну подругу, тому що їхні розмови завжди приходили до підсумку, що «раніше було краще, а зараз молодь зледарувала» проте завдяки їм він часто підслуховував новини села, що часто приходила йому на користь, адже зазвичай, нові плітки ніколи не проходили повз їхні вуха й вони майже завжди дізнавалася все одними з найперших 

— Та я його до Марлени миритись відправила! А то весілля на носі, а вони все сваряться і сваряться! Як кіт з собакою! То звісно бува й Марлена свій характер показує, з дитинства така бідова¹ була! Знаєш, як ото виросла з золотою ложкою у роті, то вже й так привчилась, що їй все на підносі! Але ж що поробиш.. хоч в люди може виб'ється, хоча я вже й не знаю що робити з ним.. жениться не піду, те не буду, се не буду..

— А може з'явився у нього хтось? — припустила ПНіна кладучи важку сумку на підлогу, бо зрозуміла, що розмова буде цікавою — а що хлопець молодий, раз Марлену на любить, то точно дівчина у нього є!

— Ой як скажеш Нінко.. ну яка дівчина? Де б він її здибав? У нас у Гамарні тут і не знайдеш нікого, до того ж з нашим то становищем, Жадану лише Хивря Горбенючка світить! 

— Та не скажи, Оксана вчора казала Жадан до озера проклятого ходив! Можливо там дівчину й здибав, хто зна..

— Куди ходив?! — здивовано спитала мати

— До озера проклятого, те що у Карпатському лісі! 

— Вчора?!

— Еге ж, та й не тільки Оксана, кажуть он бачив хтось його, як до лісу йшов, напевно вже й все село знає..

— Ти ба.. — промовила мати, тепер вона усвідомила де був Жадан, й де може бути зараз.. — та там же на озері тому лишень відьм надибаєш! Ото Жадан.. як додому прийде, ото чортів отримає! — розлючено продовжила мати — ти Нінко, вибачай, піду вже я!