Глава ІІІ. У пошуках незнайомої

Він повільно пішов додому засмучений та занурений у свої думки ні на що не звертаючи уваги. Ніч була тиха, лише вітер шелестів листями дерев, доки повітря ставало дедалі холоднішим, наповненим ароматом ночі. Все що турбувало хлопця, крутилося навколо тієї чарівної незнайомки, яка так сильно запала йому в душу. Та дівчина.. вона була зовсім інша, ніж ті, кого він зустрічав у своєму селі. Її постать, майже нереальна у місячному світлі, її очі, мов ранковий туман, її голос, який залишився відлунням у його думках, все це було не таким, як у інших дівчат, вона була не такою і здавалася особливою. Та всі ці думки розсіялися як вітер, коли Тарас знову потрапив у реальність. Шлях був пройдений, та Тарас вже підходив до маленької хати, де з порогу його вже чекала розлючена матір. 

— Тарасе! Ну от де тебе носило?! Я його кличу-кличу, думаю де він є?! Наче у двір пішов, дивлюсь, ніде нема! — гнівно крикнула матір

— Матінко, будь-ласка не зараз — відповів Тарас увійшовши до хати 

— Ти диви на нього! Матері він перечить! Як шлятися десь так він може, а матері сказать нє! — знову закричала та

Хлопець зайшов до кухні, доки мати в цей час бігла за ним щось бормочучи собі під носа.

— А в руці в тебе шо? — запитала матір з підозрою, але ці слова вже більш звернули увагу Тараса, ані ж попередні 

— Та нічого, мамо, просто дрібниця.. — відповів Тарас відмахуючись та уникаючи питання, він не бажав розповідати матері ані про знайдений кулон, ані про зустріч з Цвітославаю 

— Знову щось додому притіг! Ой горе мені з тобою, Тарасе! Горе! — ледве не хапаючись за голову нарікала мати — от у Явдохи Сиротюк, Омелько цілими днями працює й допомагає їй! — прискіпливо зауважила матір

— А ще п'є! — скептично додав Тарас щодо речі, було правдою

— П'є, не п'є, а матір слухає! — зарікнула мати. Але її діалог з сином ні до чого не привів, адже Тарас так і не розповів, де він був насправді, відповідно про дівчину біля озера, він теж не сказав ні слова

Цілу ніч Тарас не міг заснути. Він лежав у ліжку тримаючи кулон у руках, згадуючи ту таємничу незнайомку біля озера. Її образ не покидав його думок, ця дівчина здавалася відображенням загадковості, вона була чимось більшим, за звичайну людину.

З самого ранку матір знову клопоталась, здавалося, вона прокидалася разом із сонцем, що високо підіймалося над густим лісом осяюючи золотистим світлом дерев'яні хатки та рясні поля. Галина з дитинства була працьовитою та завзятою, тому зустрічати ранок разом з сонцем та співом півнів не було для неї чимось дивним. Та звичайно, вона не втрачала можливості дорікнути сину, що з нього нікчемний наречений.

— Курям їсти не дав, кролів не нагодував, як завжди все я! Ти хоч би до Марлени сходив, вибачився б перед дівчиною за недавню сварку, вона ж твоя наречена! — дорікаючи тоном сказала матір 

— Яка вона мені наречена? Те що ви з Василиною хочете нас оженити не питаючи нашої думки, це не робить її моєю нареченою. Не люблю я її, мамо! — невесело відгукнувся Тарас 

— Та яка різниця, любиш чи ні! Самойленки це найпрестижніша родина на селі! Скапарюсь¹ я скоро, зовсім стара стану.. Василина, дай Бог допоможе, як ми сватами станем! Чи ти й собі, й матері старій, щастя не бажаєш?! У них тих грошей як у собаки блох! Ледве не кожен хлопець бажає собі таку багату наречену! 

— Мамо, хіба ж можна нормальну родину побудувати без любові? Не потрібні мені їх гроші та багатства!

— Ех, Тарасе.. — зітхнула матір, по її голосу було видно, що її настрій різко змінився на сумний та ностальгічний. Жінка сіла поруч з сином, та продовжила — не завжди любов приносить те, чого прагнеш. Рівно двадцять років тому, я вийшла заміж за твого батька, вийшла я, по любові. Але не принесла мені ця любов бажаного щастя, адже все життя ми жили у злиднях та рахували кожну зароблену копійку важкою працею. Після його смерті мені стало ще важче, я робила все можливе щоб ти не жив у злиднях й не повторював мою нещасну долю. І ось тобі випадає такий золотий шанс, одружитися на Марлені, дочці самого пана! Мій шлюб, що був по любові не приніс мені щастя, а тобі принесе! Я не хочу тобі такої долі як у мене, сину..

На секунду, Тарас дійсно задумався, невже матеріальний стан й справді важливіший за кохання? Раптом шлюб з Марленою дійсно принесе йому справжнє щастя.. принаймні, фінансовий стан точно покращився б.. але всі роздуми хлопця швидко перебили нові слова матері 

— Сину, ти все ж таки сходи до Марлени, помирись з нею! Вона дівчина то хороша! Й працьовита, й гарна, й любить тебе, до речі! — знову наполягала мати.. 

Тарас лише поспішно похитав головою, але врешті-решт, пройшовши крізь благання матері, він погодився піти й вибачитись перед нареченою.

— Ти тільки прощення у неї попроси, скажи що неправий був! А ще піди.. квітів вирви у баби Зінки! У неї їх там хоч греблю гати! І Марлені подаруєш! А ще.. — казала мати з порогу, але Тарас вже й не чув її, й попри докори сумління через нещодавню сварку, він не збирався йти й миритися. Для нього це була як маленька нагода, або хоч якась причина, щоб не одружуватися з Марленою

Матір похрестилась промовляючи «ой, дай Бог помиряться! Дай Бог..» — з цими словами вона врешті-решт зайшла до хати, з великою надією, доки Тарас продовжив путь. Підійшовши до будинку нареченої, що значно відрізнявся від інших, звичайних хат, Тарас лише сумно поглянув та похитав плечима.

— Не доля мені з тобою, Марлено. Не доля.. — пробормутів Тарас, стискаючи в руках кулон

                                       ***

— Галино! А ти все горбишся, з ранку до ночі! Хоч би на лавці зі мною посиділа! — сказала баба Ніна через паркан. То була односельчанка та давня знайома Галини Загородної, бабуся Оксани. Зазвичай у вільний час вони збиралися, аби розповідати один одному нові плітки, а іноді й розносити їх

— Ой Нінко, коли ж мені то на лавці сидіти? Хто ж за мене працювати буде? Ото й доводиться горбитись весь час.. — відповіла мати наливаючи води для курей, які побачивши її, набігли табуном