Глава ІІ. Прокляте озеро

                          1872 рік, на околицях Гамарні

Чарівне це, однак, місце, Гамарня. Природа не пошкодувала своєї чарівності цій місцині, немов вкрила її золотими нитками весняного тепла. Це селище, огорнене Карпатським лісом, розкинулося недалеко від Проскурова, як кажуть місцеві «як рукою подати». Але краса Гамарні справді зачаровувала своїми неповторними рисами. Аромати квітів та роси створюють неповторну атмосферу, що огортає цією безмежною красою. Безкраї зелені луки та свіже повітря, наповнене пахощами трав, змушували забути про все на світі й зануритися у цю непорушну ідилію. Однак не всі жителі цього села, мали таке життя, як краса цього місця, іноді навіть співи птахів, що мали додавати тепло надії, не допомагали.

— Мамо ні! До чорта твоє весілля! — вигукнув юнак ходячи по маленькій кімнаті 

— Та я ж для тебе сину хочу цього! Заради твого майбутнього! — відповіла стара мати витираючи пил зі старого столу

— Заради мене?! Ні! Ти влаштовуєш це весілля лише для себе! Ти думаєш не про мене, а про своє скрутне становище!

— Та хіба ж я не для твоєї долі Жадане, з Самойленками домовлялася? Знаючи наше положення вони притиснули нас до стіни.. у мене й вибору не було! Але гадаю, це найкращий вихід з ситуації, тому Жадане.. подумай! Це для твого ж блага!

Але сам Жадан прослухав повз вуха всі дорікання матері, бо на день він по триста разів чув подібні суперечки, і геть не звертаючи уваги на слова матері вийшла з хати на вулицю, ступивши ногою на холодну росу він помітив що вже заходить сонце. Але він всеодно продовжив крокувати по вулиці, з кожним пройденим метром здавалося, що сонце заходить все швидке и швидше. 

— Ніч вже на дворі, куди ступаєш? Чи не до Марлени? — почувся голос з-за паркану, це була Оксана, односельчанка Жадана, що не так давно після народження незапланованох дитини повністю поринула у роботу та допомогу по господарству бабусі

— Оксано відчепись! Вчора знову сльози лила, а сьогодні що, настрій покращився? 

За лічені секунди на обличчі Оксана й сліда не залишилось від усмішки

— Знаєш, а йди куди йшов Загородний! — крикнула дівчина паралельно виливаючи воду з відра за паркан, ледь не на Жадана

Хлопець трохи відскочив, але розсміявшись пішов далі. 

Раніше Оксана завжди була веселою та доброю, вона обожнювала співати та грати на музикальних інструментах, щоправда не завжди у неї був час на улюблені заняття. Але все це змінилось, чотири роки тому у Оксани народилась незапланована дитина, Павлик. Саме з того часу від веселою та оптимістичної дівчини не залишилось і сліда, тепер вона майже не виявляла жодних емоцій та просто мовчки працювала зранку до вечора й допомогла бабусі. Ця новина розлетілася по селу моментально, й з того часу у Оксани не залишилось друзів, а на згадку про них лише плітки та знущання. Жадан співчував Оксані, але трохи пізніше у нього й у самого почалися проблеми, тому на цю ситуації йому, як і багатьом хто її хоч трохи підтримував стало абсолютно байдуже.

Жадан вирішив піти подалі від рідної хати та шукати спокій біля проклятого озера, яке завжди оповите містичними легендами та історіями, що передавалися з покоління в покоління. Він крокував по доріжці, що вела до озера, й з кожним кроком йому ставало все лячніше, адже згадуючи як змалечку полюбляв слухати історії від баби Одарки про це місце, там водилась різна нечисть, а сонце, що вже майже зайшло, ще більше наганяло страху.

На селі доволі часто лякали дітей казками про «прокляте озеро», мовляв, там водиться нечисть, мавки, русалки й інші злі духи, які можуть заманити необережних мандрівників. За легендою, одного разу, туди дівчину русалки заманили.. втопилась нещасна, а відтоді на озері тому, не святкували Івана Купала, й геть «проклятим» прозвали. Кажуть, русалки туди заманюють людей що з нещасливою долею, а потім душі їхні собі забирають, й русалок з них роблять. Але навіть ці моторошні історії не зупиняли Жадана. Звичайно, зараз вже мало хто вірить у ту легенду.. але озеро так і залишилося для всіх «проклятим», і звичайно, за роки, жодна жива душа туди рідко потрапляла, а то й зовсім не потрапляла..

Вже невдовзі перед Жаданом з'явився великий берег озера, і він зупинився, оглядаючи місцевість, не кожен день на «проклятому» озері буваєш.. 

Це озера дуже здивувало хлопця, адже його вигляд не зовсім відповідав своїй назві.. він, заворожений красою цього місця, милувався відблиском місяця на гладенькій поверхні води. 

О.. це було щось.. це озера виглядало неймовірно гарно, воно здавалось таким тихим й спокійним, але в той же час чарівним та захоплюючим. Береги озера були вкриті густими калиновим кущами та вискоми деревами, чиї гілки розповзались на всі боки, створюючи природний заслон від сторонніх очей. Глибока вода здавалася зеленуватого відтінку у перемішку з ніжно-блакитним. Поверхня води гарно відбивала місячне світло, створюючи дивовижні відблиски, що нагадувало мерехтіння зірок. 

Густі зарості очерету та водоростей оточували озеро, навколо якого весь час панувала незвична й загадкова тиша, не співали соловейки свої завітні пісні, не дзижчали комахи поверх води, навіть земля навколо озера була особливою, вона виглядала вокгою й трохи моторошно болотистою.

Водна поверхня озера теж була тихою і спокійною, майже без жодного руху, але інколи піднімався легкий туман, що стелився над водою, додаючи почуття таємничості та і загадковості. Туман був густим і білим, інколи нагадуючи примарні силуети, що виникали з води і зникали в повітрі. Вода простелилась серед темно-зелених заростей очерету.

Це одночасно жахливо-красиво місце зачарувало б усіх, невже його дійсно дарма проклятим звали? Можливо, але щось у ньому було, щось загадкове та містичне, щось чарівне та красиве..

Але милування Жадана озером дещо перебило. Несподівано для нього, Жадан помітив щось незвичайне на краю води, по статурі схоже на дівчину. 

«Невже хтось теж вирішив прийти до проклятого місця?» — подумав Жадан, але сам не наважувався підійти, доки не почув як чийсь голос долинав з краю води. Наважившись, хлопець все ж приблизився до води, нарешті розгледівши незрозумілу статуру. Це була дівчина, вона стояла десь на мілководні. Її світле волосся розвівав легенький вітер, доки вона наспівувала мелодію.