Глава І. Святково-проклята ніч

                                               «Не зажди щастя це те,                                                        чого хочуть інші, щастя це те,                                                                чого хочемо ми»  

                     1796 рік, ніч на Івана Купала 

Нарешті, настав чарівний вечір Івана Купала, свято, яке ще ніколи не оминало ці края. Щороку, саме ця подія збирала все село на мальовничому озері у Карпатському лісі.

Це місце оживало яскравими кольорами та гучними піснями, коли сонце заходило за горизонт, і на небі запалювалися перші зірки. 

Вогнища палали по всьому березі, їхнє полум'я відбивалося у спокійних водах озера. Люди збиралися навколо вогнищ, співали народні пісні, грали на музичних інструментах та танцювали у веселих колах. Діти бігали, розмахуючи квітковими вінками, плетеними з польових квітів, що додавало святкової атмосфери.

Жінки та дівчата одягалися у святкові вишиванки та гарні вінки. Вони плели їх з ромашок, волошок, маків та чорнобривців, вплітаючи у них стрічки різних кольорів. Ті вінки мали чарівну силу і символізували красу та молодість. Дівчина пускали їх на воду, спостерігаючи, як вони пливуть, ворожачи на майбутнє, це був важливий обряд, адже вважалося, що якщо вінок пливе рівно та далеко, то дівчина скоро вийде заміж. Хлопці ж, спостерігаючи за вінками, намагалися дістати той, що їм сподобалася, таким чином обираючи собі наречену, після чого вони продовжували стрибали через вогнища, демонструючи свою відвагу та сміливість. 

Вогнища ставали центром уваги, навколо яких кипіло життя і лунали веселі голоси. Зелені береги окутали блискучо-прозору воду, на якій розмито виднівся місяць. Атмосфера була наповнена веселощами та радістю, але водночас магією і таємницею. Люди вірили, що саме в ніч на Івана Купала трапляються дива, що можна знайти цвіт папороті, який приносить щастя та багатство, та зустріти міфічні істоти, такі як русалки, що виходили з води на береги озер.

Серед цієї святкової метушні, трохи осторонь від галасу, під старою розлогою вербою, стояла дівчина. У неї було шовковисте каштанове волосся та небесні очі, блакитного кольору. Її волосся було зібране у косу, прикрашену квітковим вінком. Дівчина була вдягнена у святкову вишиванку, її світло-синя спідниця спадала до землі, а вишитий верх був прикрашений візерунками. Вона виглядала стурбовано, неначе когось, або щось чекала.

— Як проходить вечір, Божено? — почувся голос позаду

Божена здригнулася й різко повернулась, перевівши свій погляд на дівчину, що обперлася плечем об вербу і свердлила чітким поглядом. Це була висока на зріст дівчина, з гарним чорним волоссям, неначе вугілля. Її очі були яскраво-зелені, а погляд пронизував до самих кісток.

— Бачу, ти когось чекаєш.. випадково не Ямена, ти.. виглядаєш у натовпі? — мовила дівчина, її голос був впевнений та рішучій

— Нюро, що тобі треба.. — тихо відповіла Божена відводячи свій погляд від неї

— Ха, що мені треба? — засміялась вона. Від її голосу у Божени пішли мурашки по шкірі, він немов пролунав по всьому озеру, навіюючи моторошність цього місця. Дівчина підійшла ближче до співрозмовниці — це тобі що треба?! Крутишся, крутишся, а свого всеодно не отримаєш, так і знай! Вилупилась як корова на нові ворота! Або заперечувати станеш?!

— Нюро, чого ти прагнеш? Просто дай нам спокій! Не любить Ямен тебе, і не полюбить ніколи! Годі вже галасу наводити, просто залиш нас і все..

— Любить, не любить.. а все одно одружиться! Ще й як! Його сім'я на мого батька працює, у нього вибору немає, як одружується зі мною.. а ти не будеш з ним, ти не будеш ні з ким, чуєш?! Я прокляла тебе! Чуєш?! Прокляла! Відтепер ти ніколи не знайдеш свого щастя! Ніколи! Ти проклята!

Серце Божени почала невгамовно калатати, хвилювання огорнуло її розум, вона обережно відійшла назад на декілька кроків, але при цьому все ще намагалася зібратися з силами

— Облиш це все, прийми правду, а не живі мріями. Я не хочу тобі зла, й прокляття твоє, правди не змінить.. — тихо відповіла Божена 

— Замовкни! Ти тільки заважаєш! — холодно відказала Нюра, у її очах палав вогонь — я тобі обіцяю, саме сьогодні, на Івана Купала, ти відчуєш всі наслідки свого втручання у моє життя, у наше життя! Ти будеш страждати все життя! Все життя! — закричала дівчина, у кожному її слові можна було знайти тонни ненависті та злоби 

Божена знала, що Нюрою зараз керуює біль та гнів, але навіть розуміючи ситуацію, їй стало геть не по собі від цих слів.

— Послухай.. ти ж знаєш що відбувається.. ти знаєш, що ми з Яменом ще давно покохали один одного.. зрозумій! Просто залиш нас у спокої! — благала Божена, її погляд був сповнений надією, й навіть розуміючи, що Нюра не відступить і буде наполягати на своєму, Божена завжди мала хоч краплю надіії, навіть у безвихідній ситуації.

— Це ти мене послухай! Я доб'юся свого, повір я зможу! А ти так і залишишся сама, навіки сама! Я тобі таке влаштую, у кошмарах мене згадувати будеш! 

Після цих слів, дівчина швидким кроком відійшла, штовхнувши плечем співрозмовницю, яку після декількох секунд, залишила наодинці повну страху і тривоги. Нюра, нагнавши моторошного відчуття, швидко зникла з поля зору, але Божена все ще була стривожена, її серце билося швидше ніж зазвичай, а руки невгамовно тремтіли. Невже Нюра дійсно навела якесь прокляття? Хоча хто його зна, все може буде.. 

Божена залишилася наодинці зі своїми думками, доки в цей час, Нюра пішла блукати лісом.

Густий та темний ліс був у перемішку з туманом, а зелені листя стрімко відбивали місячне сяйво. Високі дерева, зі своїми широкими кронами немов затьмарювали небо, залишаючи лише непохитне місячне світло. Старі дуби та ялини здіймалися вичкоко вгору, створюючи величезні тіні на землі. 

Навколо росла густа трав'яна підстилка, яка додавала лісу ще більшої містичності. Кожен крок Нюри супроводжувався тихим шурхотом, і здавалося, що кожен звук віддавався луною в безмовній тиші лісу.