Прокляте озеро

— Мамо ні! До чорта твоє весілля! — вигукнув юнак ходячи по маленькій кімнаті 

— Та я ж для тебе сину хочу цього! Заради твого майбутнього! — відповіла мати витираючи пил зі старого столу

— Заради мене?! Ні! Ти влаштовуєш це весілля лише для себе! Ти думаєш не про мене, а про своє скрутне становище!

— Та хіба ж я не для твоєї долі Жадане, з Самойленками домовлялася? Знаючи наше положення вони притиснули нас до стіни.. у мене й вибору не було! Але гадаю, це найкращий вихід з ситуації, тому Жадане.. подумай! Це для твого ж блага!

Але сам Жадан прослухав повз вуха всі дорікання матері, бо на день він по триста разів чув подібні суперечки, і геть не звертаючи уваги на слова матері вийшла з хати на вулицю, ступивши ногою на холодну росу він помітив що вже заходить сонце. Але він всеодно продовжив крокувати по вулиці, з кожним пройденим метром здавалося, що сонце заходить все швидке и швидше. 

— Ніч вже на дворі, куди ступаєш? Чи не до Марлени? — почувся голос з-за паркану, це була Оксана, односельчанка Жадана, що не так давно після народження незапланованох дитини повністю поринула у роботу та допомогу по господарству бабусі

— Оксано відчепись! Вчора знову сльози лила, а сьогодні що, настрій покращився? 

За лічені секунди на обличчі Оксана й сліда не залишилось від усмішки

— Знаєш, а йди куди йшов Загородний! — крикнула дівчина паралельно виливаючи воду з відра за паркан, ледь не на Жадана

Хлопець трохи відскочив, але трохи розсміявшись пішов далі. 

Раніше Оксана завжди була веселою та доброю, вона обожнювала співати та грати на музикальних інструментах, щоправда не завжди у неї був час на улюблені заняття. Але все це змінилось, рівно два роки тому у Оксани народилась незапланована дитина, з того часу від веселою та оптимістичної дівчини не залишилось і сліда, тепер вона майже не виявляла жодних емоцій та просто мовчки працювала зранку до вечора й допомогла бабусі. Ця новина розлетілася по селу моментально, й з того часу у Оксани не залишилось друзів, а на згадку про них лише плітки та знущання. Жадан співчував Оксані, але трохи пізніше у нього й у самого почалися проблеми, тому на цю ситуації йому, як і багатьом хто їх хоч трохи підтримував стало байдуже.

Жадан вирішив піти подалі від рідної хати та шукати спокій біля проклятого озера, яке завжди оповите містичними легендами та історіями, що передавалися з покоління в покоління. Він крокував по доріжці, що вела до озера, й з кожним кроком йому ставало все лячніше, адже згадуючи як змалечку полюбляв слухати історії від баби Одарки про це місце, там водилась різна нечисть, а сонце, що вже майже зайшло, ще більше наганяло страху.

Але вже невдовзі перед ним з'явився берег озера, і він зупинився, милуючись відблиском місяця на гладенькій поверхні води. Несподівано для нього, Жадан помітив щось незвичайне на краю води, по статурі схоже на дівчину. 

«Невже хтось теж вирішив прийти до проклятого місця?» — подумав Жадан, але сам не наважувався підійти, доки не почув як чийсь голос долинав з краю води. Наважившись, хлопець все ж приблизився до води, нарешті розгледівши незрозумілу статуру. Це була дівчина, вона стояла на мілководні. Її світле волосся розвівав легенький вітер, доки вона наспівувала мелодію.

— Ти дуже гарно співаєш — мовив Жадан, хлопець підійшов ближче, адже тепер був менш наляканиц. Він був вражений наскільки добре дівчина співала, не знаючи її обличчя він знав її голос, що був неймовірним

Дівчина різко повернулась, вона була дуже здивована, а їх сіруваті очі виблискували в місячному сяйві 

— Вибач, не хотів потривожити — майже одразу сказав хлопець, бачучи здивування дівчини — я тебе раніше тут не бачив, ти не місцева? — ще б пак! Жадан кожного пса на селі знає, не те що людей. Хоча, песики гадаю, все ж краще

— А ти часто у проклятому місці буваєш? — відповіла дівчина трохи засміявшись, її голос був високий, врівноважений, та неймовірно гарний, наче нелюдський. До цього місця вже сто років ніхто не ходив, бо історії про нього як страшилки на ніч розповідались

— Та ні.. я просто.. ти.. дуже гарно співаєш, як тебе звати?

— Дякую — тихо відповіла дівчина, її очі заблищали невимовною добротою, але від неї віяло чимось дивним, але водночас загадковим — Я Ц.. — дівчина трохи завагалася, але через декілька секунд продовжила — я Цві.. Цвітослава, так, це моє ім'я.. а ти, як тебе звати? — по голосу було видно, що дівчина була все ще здивована побачивши незнайомця

— Я Жадан, то ти не місцева?

— Та ні.. я.. я з сусіднього села, я.. не часто тут буваю.. — Цвітослава запнулася поглянувши на місяць, який вже починав виднітись — мені.. мені треба йти, пробач.. я..

— Зачекай, куди ти?

— Мені треба йти, вибач Жадане — промовила Цвітослава, її голос тремтів. Дівчина відступила назад, в її очах був страх та невгамовний холод 

— Стій! — Жадан підбіг до неї, але Цвітослава вже встигла забігти за дуб, що був неподалік й сховатися за його товстий стовбур, а потім й геть зникла. Жадан обдивився всю місцину, але дівчину так і не знайшов. «Наче крізь землю провалилася..» — подумав Жадан, поглянувши на щось блискуче в бірюзовій траві. Підійшовши ближче, він присів та побачив, що це був золотавий кулон з вибитою позначкою тризубця у воді. Вигляд мав доволі старий, ніби йому років двісті, але доволі гарний. Жадан підняв голову, подивившись на дуб, де й зникла Цвітослава 

— Виходить, це твоє, Цвітославо...