Глава 2. Мала трагедія селянина

Село загубилося серед густих лісів, де сніг важко осідав на гілках дерев, а вітер шурхотів між хатами, немов нагадуючи про холоднечас і непередбачуваність життя. Молодий селянин Еріан прокидався щоранку ще до світанку, коли темрява обіймала кожен куток його маленького дому. Він любив цей ранковий спокій, запах свіжого снігу і легкий тріск дерев’яної підлоги під ногами, але цього ранку щось було не так. Його серце передчувало біду, хоча він ще не знав, що саме чекає на нього.

Вийшовши з хати, він одразу помітив корову, яка лежала на холодній землі. Тварина, яка годувала його сім’ю вже багато років, не рухалася. Еріан присів біля неї, обережно торкаючись її теплого тіла, і відчув страх, що стискав грудну клітку. Його руки тремтіли, а думки плуталися — він постійно відкладав на завтра догляд за худобою, вважаючи, що все ще встигне. Тепер усе це здавалося марним: його бездіяльність мала наслідки.

Він почав кликати сусідів на допомогу, але навколо стояла тиша. Село ще спало, і тільки сніг скрипів під його ногами. Час тягнувся довго, а корова залишалася нерухомою. Коли нарешті прибігли старі друзі, тварина вже не могла встати. Еріан відчув відчай і провину одночасно. Його очі наповнилися слізьми, і він не міг нічого сказати, лише стискав кулаки, дивлячись на живу істоту, яку не зміг врятувати.

Цього ж ранку трапилася ще одна непередбачувана біда. Маленька хатина, яку він зводив для матері, не витримала ваги снігу і обрушилася. Дерев’яні балки скрипіли і ламалися, уламки падали на землю, залишаючи лише хаос і пил. Еріан стояв посеред руїн, дивлячись на все, що він будував роками, і відчував, що земля тремтить під ногами, а світ навколо руйнується разом з його надіями.

Старі сусіди намагалися підтримати його, допомагаючи прибрати уламки і запропонувати слова втіхи, але селянин розумів, що ця трагедія змінила його назавжди. Він побачив, що життя не чекає, що навіть найменші промахи можуть обернутися великими втратами. Його доля, яка здавалася раніше спокійною і передбачуваною, раптово стала хаотичною і невпевненістю, і тепер він мусив шукати новий шлях.

Вечір опустився на село, і сніг перестав сипати, залишивши лише тонкий білий покрив на землі. Еріан залишився один на подвір’ї, вдивляючись у зоряне небо. Його думки бігли швидше, ніж він міг їх осмислити. Він згадував кожну мить, коли відкладав справи на завтра, кожен невеликий страх, що стримував його від дії. І тепер зрозумів: кожна маленька трагедія була уроком, і саме ці уроки визначають, ким стане людина.

Серце ще боліло від втрат, від корови, від хатини, від усвідомлення власної безпорадності, але водночас у ньому зароджувалася рішучість. Еріан вперше відчув, що не дозволить страху визначати його життя. Він усвідомив, що навіть у найтемніші моменти існують можливості, і навіть найменші дії можуть змінити майбутнє. Він дивився на зорі і відчував, що відтепер сам писатиме свою долю, крок за кроком, незважаючи на випадковості і втрати.

Із глибоким вдихом Еріан повернувся до руїн хатини, починаючи прибирати уламки. Його руки працювали швидко, думки були ясні: сьогодні він відчував, що став трохи сильнішим, трохи розумнішим і готовим зустріти те, що чекає попереду. Кожна трагедія, що здавалася кінець світу, виявлялася початком нового шляху. Тепер він знав: навіть найменша подія здатна перевернути життя назавжди.

І коли темрява опустилася на село остаточно, а холодний вітер знову завивав між хатами, Еріан зрозумів одне: життя не визначене наперед, і доля — не сувора книга, яку можна лише читати. Її можна змінювати, якщо вистачить сміливості зробити перший крок.