Епілог. Нове життя

Епілог. Нове життя

Минув рік від тієї зустрічі, коли батьки Лєї вперше переступили поріг нового дому. Тоді вони вагалися, боролися з власними переконаннями, але зрештою зрозуміли: любов їхніх дітей — це не сором, а дар. Їхні серця поступово відкривалися, і кожна нова зустріч ставала кроком до примирення.

Весілля Лєї та Адама стало символом єдності й прощення. Дві родини сиділи за одним столом, і вперше не було стіни між ними. Марианна сміялася, кидаючи пелюстки троянд, а мати Лєї плакала від щастя, дивлячись на доньку в білій сукні. Її сльози були не від болю, а від радості, що любов перемогла. Батько підняв келих і сказав:

— Ми благословляємо вас. Нехай ваша доля буде світлою.

Ці слова стали точкою неповернення: тепер вони були не ворогами любові, а її союзниками.

Ще через рік у них народилася донька — саме 14 лютого, у День закоханих. Це було ніби знак небес: їхня любов, яка пройшла крізь заборони й випробування, тепер подарувала нове життя в найромантичніший день року. Маленька дівчинка стала символом нового початку, доказом того, що справжнє кохання завжди знаходить шлях.

Батьки Лєї приходили до дому, щоб няньчити внучку. Вони носили її на руках, співали колискові, і в їхніх очах більше не було осуду — лише гордість і любов. Кожна зустріч була сповнена тепла й примирення, і навіть найсуворіші слова минулого тепер здавалися далекими й непотрібними.

Адам дивився на Лею й на їхню дитину й відчував: усе, що вони пережили, було варте цього моменту. Він згадував довгі ночі сумнівів, боротьбу з осудом, страх втратити її — і розумів, що тепер усе це залишилося позаду. Лея усміхалася, тримаючи доньку біля серця, й шепотіла:

 — Це і є наша доля. Доля двох сердець, що з’єдналися назавжди.

І в цю мить усі зрозуміли: їхня історія стала не лише історією кохання, а й історією сім’ї, яка навчилася приймати, прощати й любити.