Глава 7. Новий дім

Глава 7. Новий дім

Будинок, який вони винайняли, був невеликим, але затишним. Стіни пахли свіжою фарбою, а вікна відкривалися на сад із кількома деревами, що тихо шуміли під вечірнім вітром. Для Лєї це було вперше — жити окремо від батьків, самостійно, без їхнього контролю й суворих правил. Вона розкладала книги на полицях і відчувала, що кожна сторінка тепер належить лише їй, що кожна думка може бути вільною.

Адам ходив кімнатами, ніби перевіряючи, чи справді це їхній простір. Він торкався стін, дивився у вікна, зупинявся біля дверей, ніби хотів переконатися, що вони більше не чужі. Його усмішка була щирою, але в очах жевріла тінь тривоги. Він знав: свобода завжди має ціну.

— Ми вільні, — сказав він, обіймаючи Лею. — Але тепер усе залежить від нас.

Лея притулилася до нього, відчуваючи тепло його рук.

— Я не боюся, якщо ти поруч.

Увечері вони сиділи на підлозі, пили чай із дешевих чашок і сміялися з того, як дивно починати життя з нуля. Їхній сміх лунав щиро, але за ним ховалася думка: що буде далі? Чи приймуть їхні батьки? Чи витримає їхнє кохання тиск світу?

Адам дивився на Лею й відчував, що зробив правильний вибір. Він знайшов свою справжню сім’ю, повернув утрачених батьків і сестру, а тепер мав шанс створити нову родину разом із Лєєю. Його серце билося швидко, але впевнено: він більше не хотів жити в тіні.

— Це тільки початок, — прошепотів він, дивлячись у її очі. — Ми зможемо все.

Лея усміхнулася, і її усмішка була світлом у темряві. Вона знала: попереду буде важко, але поруч із ним вона готова пройти будь-який шлях.

І в тиші нового дому їхні серця билися в унісон, відкриваючи шлях до майбутнього, яке вони самі обрали. За вікном шелестіли дерева, ніби благословляли їхній вибір, а в кімнаті народжувалася нова історія — історія двох сердець, які наважилися любити, попри всі заборони.