Глава 5. Повернення додому

Глава 5. Повернення додому

Дорога була довгою й заплутаною. Вони йшли вузькими вуличками, звертали на невідомі провулки, і лише завдяки підказкам друга, чий батько працював детективом, Адам і Лея змогли відшукати невеликий будинок на околиці міста. Він виглядав скромно, навіть бідно: старі стіни, прості меблі, запах свіжого хліба й диму з печі, що линув із комина. Усе це створювало атмосферу простого, але справжнього життя.

Коли двері відчинилися, перед ними постали люди в простому одязі. Їхні очі розширилися від шоку, ніби вони побачили привид. Мати прикрила рот руками, а батько застиг, не вірячи власним очам.

— Сину… — прошепотіла жінка, і сльози покотилися по її щоках.

Адам відчув, як серце стискається. Він зробив крок уперед і обійняв їх. Це було перше справжнє тепло, яке він відчув від рідної крові. Його руки тремтіли, але він не відпускав.

— Я ваш син, — сказав він тихо. — Я жив у прийомній сім’ї, але тепер знайшов вас.

У кімнату вибігла дівчинка років чотирнадцяти. Її очі світилися цікавістю й радістю. Вона зупинилася, дивлячись на нього так, ніби давно чекала цієї миті.

— Марианна, — представила її мати. — Твоя сестра.

Адам нахилився, торкнувся її руки й усміхнувся.

— Я твій старший брат.

Марианна теж усміхнулася — вона знала, хто він, навіть без слів. Її погляд був чистим і довірливим, і в ньому відчувалася радість від того, що їхня сім’я нарешті стала повнішою.

Адам повернувся до Лєї й представив її своїм батькам.

— Вона була поруч зі мною всі ці роки. Ми росли разом.

Батьки розповіли правду: служба опіки забрала Адама ще дитиною через бідні умови. Вони шукали його, але роки минали, і надія майже згасла. Їхні голоси тремтіли, коли вони згадували ті часи, а очі світилися вдячністю за те, що він повернувся.

— Тепер ми знову разом, — сказав Адам. — Я хочу, щоб ви переїхали до нас із Леєю. Ми знімемо будинок і будемо жити дружно, як справжня сім’я.

Мати й батько переглянулися, і в їхніх очах з’явилася надія, яку вони давно втратили. — Ми згодні, — відповіли вони.

І в ту мить зруйноване колись коло сім’ї знову з’єдналося. Лея дивилася на Адама й розуміла: він знайшов своє коріння, а вона знайшла своє місце поруч із ним. Попереду чекали нові випробування, але тепер вони мали силу — силу любові й силу сім’ї, яка нарешті стала єдиною.