Глава 2. Зізнання під зорями

Глава 2. Зізнання під зорями

Вечір був тихим і майже урочистим. Кампус занурився у напівтемряву, лише ліхтарі відкидали м’яке світло на доріжки, а зоряне небо розкривалося над ними, ніби безмежний океан. Лея сиділа на лавці біля університетського саду, тримаючи в руках книгу з міжнародного права. Вона намагалася читати, але слова розчинялися, губилися серед думок. Її розум був далеко від тексту — там, де панувала тривога й невимовне очікування.

Вона відчувала: Адам останнім часом змінився. Його мовчання стало глибшим, його погляд — серйознішим, ніби він носив у собі таємницю, яку боявся відкрити. Лея знала правду ще раніше, але не наважувалася вимовити її вголос. І тепер кожна зустріч із ним була наповнена невидимою напругою.

Адам підійшов повільно, ніби боявся порушити її спокій. Його кроки звучали тихо, але в серці він відчував гул, схожий на грім. Він сів поруч, і кілька хвилин вони мовчали, слухаючи, як нічний вітер колихав дерева, як шелестіло листя, ніби саме природа чекала їхніх слів.

— Лея… — нарешті промовив він, і його голос тремтів. — Я більше не можу мовчати.

Вона підняла очі й зустріла його погляд. У ньому було щось нове — відчайдушна рішучість, змішана зі страхом.

— Ти знаєш, що я не рідний син, — продовжив він. — Я дізнався про це недавно. І це змусило мене зрозуміти… зрозуміти, що те, що я відчуваю до тебе, не просто братська прихильність.

Лея завмерла. Її серце билося так сильно, що вона боялася, аби він почув його удари. Вона знала цю правду ще раніше, але ніколи не наважувалася вимовити її вголос. Її губи тремтіли, коли вона прошепотіла:

— Адам… Я теж відчуваю це. Але що скажуть батьки?

Він узяв її руку, обережно, ніби боявся зламати крихку нитку між ними. Його пальці були теплими, і це тепло розтікалося по її тілу, стираючи страх.

— Ми повинні бути чесними. І з ними, і з собою, — сказав він тихо, але твердо. — Я не хочу більше жити в тіні.

Їхні пальці переплелися, і в ту мить світ навколо зник. Лише зоряне небо було свідком їхнього зізнання. Зорі сяяли яскравіше, ніби благословляли їхній вибір. Лея відчула, що цей вечір стане точкою неповернення. Вона більше не могла заперечувати правду: їхні серця давно належали одне одному.

І хоча попереду чекали випробування, осуд і страх, вони знали — їхня історія почалася саме тут, під зорями, де народилося їхнє кохання.