Глава 1. Новий початок

Глава 1. Новий початок

Лея стояла біля високих дверей університету, стискаючи в руках документи. Їй було лише шістнадцять, але вона вже вступила на факультет міжнародного права. Її очі світилися рішучістю — вона мріяла змінювати світ, захищати справедливість і доводити, що навіть юність може бути сильною. Вітер грався її темним волоссям, а серце билося швидше від хвилювання: попереду чекало нове життя, нові виклики, нові знайомства.

Поруч ішов Адам — її брат. Він щойно став студентом політичних наук. Його кроки були впевненими, але в серці вирувала буря. Він дивився на Лею й відчував щось більше, ніж братську прихильність. Таємне, небезпечне, але таке справжнє. Його пальці мимоволі стискали ремінець сумки, ніби він намагався втримати себе від зізнання.

Батьки пишалися ними обома. За вечерею вони говорили про майбутнє дітей, про те, як Лея стане юристкою, а Адам — політиком. «Ви наша гордість», — повторювала мати, і в її голосі звучала ніжність. Вони не знали, що між братом і сестрою народилося почуття, яке не вкладалося в рамки родинних правил.

Адам недавно дізнався правду: він не був рідним сином. Його усиновили з дитячого будинку, коли він був ще маленьким. Ця новина стала для нього потрясінням, але водночас відкрила двері до іншого розуміння себе. Він носив у собі цю таємницю, мов тінь, і тепер вона почала набувати нового сенсу. Лея знала про це ще раніше, але мовчала. Вона боялася зруйнувати їхню крихку гармонію, боялася ранити батьків, які дали Адаму другий шанс.

Їхні серця билися швидше, коли вони зустрічалися поглядами. У цих коротких миттєвостях було більше правди, ніж у всіх словах, які вони вимовляли за день. Попереду був новий етап життя — навчання, дорослість, і правда, яка могла змінити все.

Лея відчувала, що світ відкриває перед нею безліч можливостей. Вона мріяла про міжнародні конференції, про судові процеси, де вона стане голосом тих, кого ніхто не чує. Адам же бачив себе серед політичних дебатів, у залах парламенту, де вирішується доля країни. Але між усіма цими планами стояло одне — їхнє почуття, яке не мало права на існування, але вже пустило коріння.

Вони мовчки йшли поруч, кожен занурений у власні думки. Лея відчувала тепло його присутності й водночас страх: що буде, коли правда вийде назовні? Чи зможуть вони витримати осуд? Чи пробачать батьки? Адам же думав лише про одне — він більше не міг приховувати своїх почуттів. Усиновлений, він не був її братом у крові, але серце давно зробило свій вибір.

Цей день став початком нового життя. І хоча вони ще не знали, які випробування чекають попереду, обидва відчували — їхня історія тільки починається.