***

– Треба наносити воду ротом! – командувала Оксана. – Де у вас криниця?

Юля здивовано подивилася на неї. Звісно, Оксана експерт по ворожінню, бо тільки-но написала реферат про народні звичаї, але ж вони у спальному районі й навколо лише багатоповерхівки.

– Не те щоб криниця, але в сусідньому дворі є бювет, – невпевнено відповіла дівчина.

Саме Оксана запропонувала погадати на Андрія. Вона палко переконувала, що народні ворожіння пройшли випробування часом, а отже і їм правду скажуть. Юля з Людою скептично усміхалися й казали, що все це дурниці, але одразу погодилися. Юлі кортіло дізнатися, чи вийде вона цього року заміж. І не те щоб їй туди дуже хотілося, просто серце точила образа на колишнього. Він так гарно залицявся, так умовляв, що вона, хоч і знехотя, але погодилася, тим паче поруч нікого кращого не було. А тепер, коли вона вже звикла вважати його своїм, цей негідник заявив, що вона чимось там йому не підходить. Ледь стрималась, щоб не виказати слабкість і не наговорити образливих слів, хоча всередині все клекотіло від обурення. Найкращою відповіддю було б раптово й вдало вийти заміж за іншого, а Артем хай і далі роздувається від зарозумілості. Або хай гризе лікті, а ще краще гірко шкодує.

Щоб дівчата не забули про неї, Юля навіть запропонувала погадати в неї вдома. Даремно боялася. Виявилося, що Оксана тільки й чекала на запрошення, бо хотіла гадати на балабушках. А для цього потрібна собака, яка є тільки в Юлі. І ось тепер ворожіння не буде, бо Оксані потрібна криниця.

– Із сусіднього двору? – Люда розгублено визирнула у вікно, яке вже впевнено затягували сутінки. – Воду носити? В роті?

– Ага, на шостий поверх, – саркастично підтвердила Юля.

Двері тихенько відчинились, і в кухню несміливо зазирнула Юлина мама:

– Дівчатонька, золотесенькі… Швидше вже печіть свої балабушки, бо Пуся зранку нічого не їв, бідненький… Жалко собачку…

– Ти йому точно їсти не давала? – похопилася Юля.

– Ні, як ти й просила, – сумно відповіла мама.

– Чудово! – зраділа Оксана. – Світлано Іванівно, не хвилюйтеся, зараз усе зробимо.

Мама обережно закрила двері.

– Отже, воду носимо ротом, але набираємо не в колодязі, а в крані, –  вирішила Оксана. – Це майже той самий бювет, але набагато ближче. А то й справді до ранку не впораємося.

Вона рішуче підійшла до раковини, відкрила кран і набрала в рот воду. Виплеснула в миску, оцінювально примружилась:

– Забагато буде. Набирайте потрошки, щоб тіста мало вийшло. А то недайбо’ ще лусне песик.

Юля ображено глипнула на Оксану. Дівчата по черзі нанесли воду в миску.

– А тепер що? – розгублено запитала Люда. – Солити будемо?

– Обов’язково, – бадьоро відповіла Оксана. – Хай буде смачно, щоб Пуся їв і ще просив.

– А розпушувач додамо? Щоб м’які були? – несміливо запропонувала Юля.

– Не встигнуть затверднути, якщо з’їсть усі одразу, – відмахнулася Оксана, насипаючи борошно в миску з водою. – Не думаю, що колись заморочувалися такими дрібницями.

Юля засумнівалась:

– А він точно таке прісне тісто буде їсти? Це ж тобі не абищо, а панська собачка.

– Гаряче несмачним не буває, – значуще підняла вгору вказівний палець Оксана. – Тим паче якщо голодний.

Дівчата захихотіли, повідривали від тіста по шматочку і скачали в кульки. Юля подивилась, що Люда  потягнула свою кульку вгору, і вона стала схожа на конус, а Оксана накреслила на своїй літеру «о», тож вирішила свою балабушку нічим не прикрашати. Усе одно тепер її ні з чиєю не сплутаєш.

Коли кульки опинились у духовці, Юлю охопило тривожне відчуття, ніби коїться таїнство. Побоялась навіть зайвий раз ворухнутися. Дівчата теж притихли. Через п’ять хвилин готові балабушки вишикувались на підлозі. Юля свою прилаштувала  останньою – притулила з лівого краю. Хай вона буде першою.

– Ну, впускай собаку! – схвильовано дозволила Оксана.

Юля побігла в мамину кімнату й принесла пухнасте шестимісячне цуценя, завбільшки як кіт середнього розміру. Господиня тримала його вертикально, схопивши на корпус. Пуся злякано витріщався і притискав хвіст до пухкенького животика, який ніскілечки не здувся через вимушене голодування. Дівчата затамували подих. Юля опустила песика перед свіжоспеченими балабушками. Він зрадів, понюхав середню, подумав і схопив крайню. Юля розчаровано видихнула. Пуся почав із правого краю. Тепер вона остання в черзі. Оксана стиснула долоні в кулаки, притисла їх до підборіддя і не відводила очей, поки цуценя похапливо ковтало її балабушку. Покінчивши з нею, Пуся одразу взявся за наступну. Оксана беззвучно закричала і затупотіла. Тепер кулаки стискала Люда. Її балабушку Пуся їв повільніше. Відкусив половинку, ретельно пережував, із сумнівом подивився на рештки, відвернувся і, важко перевалюючись із боку на бік, ліниво почвалав назад у кімнату. Люда не рухалась, гіпнотизуючи залишену половинку своєї балабушки.

– Нічого, доїсть, – утішила її Юля. – Я його більше нічим не годуватиму, поки не підчистить усе до останньої крихти.

Люда вдячно посміхнулась. Сяюча Оксана примирливо запропонувала:

– Двадцять четвертого приходьте до мене, погадаємо на воску.

Юля з Людою вичавили ввічливі усмішки.

***

Уранці Пуся доїв балабушки, однак уже черствими. І все ж, гадання на воску Юля вважала марною тратою часу. Якщо собака не з’їв балабушку одразу, то заміжжя цього року марно чекати. А якщо чоловіка не буде, то який сенс про нього у свічки запитувати?

На святвечір ледве дочекалась, поки всі повкладаються спати, і заперлася у своїй кімнаті. Запалила дві свічки, поклала між ними дзеркало. Навела на нього дзеркальце з пудрениці й почала шукати коридор, про який говорилось в описі. У великому дзеркалі бачила лише відображення маленького. Відвела руку з дзеркальцем назад. Нічого не з’явилося. Піднесла його ближче. Тепер у відображенні маленького дзеркальця стало видно ще одне його відбиття. Напевне, це і є той самий коридор. Рука тремтіла, зображення колихалося разом із нею. Юля колись чула, що якась дівчина під час такого гадання побачила когось у дзеркалі, але потім збожеволіла. У дзеркалі щось майнуло.Серце тьохнуло. Пригледілась. Це ж її палець. Ху! Якийсь він спотворений, несхожий. Треба ще трохи зачекати, і тоді, може, й чиєсь обличчя привидиться. Зображення знову затрусилося, Юля завмерла. У повній тиші вібросигнал мобілки здався громовим гуркотом. Юля здригнулся та злякано подивилася на екран. Артем. Дівчина роздратовано задула свічки.