Глава 38.
На перший день народження Річа-молодшого і на Різдво ми полетіли в Техас. Я, Себаст’єн, Жозе і Алекс. Після мінусу й снігу в Парижі, плюс п’ятнадцять та яскраве сонечко гріли не тільки тіло, але й душу, що було мені дуже потрібно, тому що я не розуміла, як я зможу ввійти в наш з Річем дім в парі з іншим чоловіком. Себаст’єн відчував це й пропонував мені не їхати з нами. Але я йому сказала, що рано чи пізно це все одно доведеться зробити і чому б не зараз. Тим більше, що моє Різдво не буде справжнім, якщо його не буде поруч. І це щира правда! А по приїзді все виявилось не так страшно, як здавалось. Колись нашу з Річем господарську спальню я ще перед своїм від’їздом до Парижу віддала Джейку і Келлі, тому що вони тепер господарі ранчо. Колишню кімнату Джейка переробили під дитячу для Річа. Я ж обрала для себе, на випадки приїздів, персикову спальню в протилежному крилі. Ту, в якій зупинялись Діана і Патрік, коли до нас приїжджали. В ній є вихід на терасу і мені подобається сидячі на ній в кріслі дивитись на захід сонця. Зараз ми зупинились там з Себаст’єном. Він пішов в душ, а я розбирала наші валізи.
- Тобі легше? – чоловік обіймає мене ззаду і цілує у волосся. Я так задумалась, що не почула, як він вийшов.
- Так, - обертаюсь до його обличчя не розриваючи обійми, - А тобі?
- Мені добре, коли добре тобі, - цілує мене в губи.
- В нас немає часу, - розриваю поцілунок, - Нас чекають на вечерю.
- Я пам’ятаю, - розчаровано відповідає.
- Ми надолужимо після, - швидко цілую чоловіка.
- Ловлю тебе на слові, - відпускає мене Себ і йде вдягатись.
Я поправляю макіяж і взуваю чоботи. Себаст’єн вже готовий та чекає мене біля дверей. Беру його під руку і йдемо в велику їдальню. Сьогодні за планом вечеря в тісному колі: ми з дітьми, тато і брати з їх сім’ями - це вісімнадцять чоловік! А завтра вечірка в шатрі. Планується близько сотні гостей. Добре, що не я цим займаюсь! Моя справа віддати подарунки, пообнімати, тисячу разів поцілувати, побавитись з моїм онуком, який так виріс! Річі вже впевнено ходив, гучно сміявся, демонструючи при цьому чотири зубчики, і голосно кричав мама і тато! Потрібно навчити його ще «баба» і «дід», хитро дивлюсь на Сі-Сі.
- Що? – обертається він до мене.
- Нічого, - відповідаю, а він примружує очі.
В їдальні на нас вже чекають діти і Ед з Лаурою й двома своїми синами, які біжать мені на зустріч.
- Джино!
- Привіт, мої любі! – обіймаю племінників, - Як ви виросли! – подаю з ними на диван.
- Що ти нам привезла? – це менший, Джек.
- Ми поїдемо завтра кататись на конях? – це старший, Тед.
- Діти! – це хором Лаура та Ед.
- Джеку, подарунки будуть під ялинкою, - підморгую хлопцям, - А цукерки зараз вам віддасть Себаст’єн, але за умови, що ви їх з’їсте після вечері, інакше ваша мама мене вб’є.
- А хто Себаст’єн? – питає малюк.
- Цей симпатичний дядечко, - показую на мого хлопця.
- Це той француз за яким спостерігає дід? – цікавиться Тед.
- Що значить спостерігає? – не розумію.
- Ну, дід Джон сказав, що цей Себаст’єн трохи виправився, але він все одно буде за ним дивитись, - пояснює старший племінник.
- Тед! – стогнуть його батьки в голос.
- Так, це я, - сміється мій Сі-Сі та віддає дітям пакунки з цукерками.
- А ви погано себе поводили? – запитує Джек.
- Так, - сумно відповідає мій хлопець.
- І наш дід Вас поров? – допитується малюк.
- Ні.
- А нас тато завжди погрожує випороти, коли ми не слухаємось, - зітхає.
- Не бійтесь, - обіймаю племінників, - Я сама випорю вашого тата, якщо він вас хоч пальцем троне, - обіцяю, - Так що якщо що – відразу до мене, - племінники дружньо кивають голівками, - А на конях завтра обов’язково, - обіцяю Теду, - Мені потрібно вигуляти мого Зевса. Зможеш рано прокинутись?
- Авжеж, - важно відповідає.
- Я з вами, - набивається Себаст’єн.
- І ми з Алексом, - втручається донька.
- Домовились, - виставляю руку і всі кладуть свої зверху.
- Привіт, Джи! – обіймають мене Ед з дружиною.
- Привіт, Себаст’єн! – чоловіки тиснуть один одному руки.
Потім приїжджають тато і Бен з Джоанною і дівчатками. Вечеряємо. Я прошу дозволу кормити Річа, а потім ухожу з ним у вітальню гратись. До нас приєднується Себ. Катаємо машинки і складаємо пірамідки. Насолоджуюсь спілкуванням з онуком і потайки дивлюсь на свого хлопця. Дивно, але він також не нудьгує!
Тиждень на ранчо проходить приємно і швидко. Спілкуюсь із родичами і старими друзями. Батьки Річа і його сестра, які приїхали на день народження до правнука, вже не так дратують. Гуляю з дітьми і племінниками, виїжджаємо на кінні прогулянки, а на Різдво влаштовуємо барбекю. Їздили на могилу до Річа з дітьми. Себаст’єн не поїхав, а я не наполягала. Кілька разів вечеряли у Аделіни з Дейвом і їх двома дітьми. Ми скучили один за одним! І от завтра в нас літак до Парижу і ми з Себом поїхали на конях до ріки, щоб ще раз подихати повітрям Техасу. Мій хлопець вже непогано тримається в сідлі, тому ми зпішуємось, притинаємо коней та стоїмо біля води.
- Джино, я давно хотів це зробити, - починає Себаст’єн і стає на одне коліно.
- Що ти, - починаю я, а мої очі збільшуються, мабуть, як блюдця.
- Джино, я тебе кохаю! Виходь за мене? – подає мені обручку.
- Себ, встань, будь ласка, - прошу і чоловік засмучуєтся, - Себаст’єне, - повторюю, - Вибач, але я не хочу псувати тобі життя.
- Ти не хочеш зробити мене щасливим, - заперечує.
- Сі-Сі, тобі потрібна повноцінна сім’я, потрібна дівчина, яка народить тобі, а я народити не зможу…
- Джи, - перебиває мене.
- Зачекай, дай мені сказати, - прошу, - Під час вагітності мені зробили операцію по видаленню молочних залоз і проводили обережну терапію, а після пологів я пройшла курс хіміотерапії, й тепер мої яйцеклітини не придатні для запліднення і вагітність я навряд чи перенесу.
- Тому у вас із Річем не було спільних дітей? – обіймає мене Себ.
- Так, - утикаюсь обличчям йому в плече.
- Джино, подивись на мене, будь ласка, - підіймаю голову, - Колись, коли ти зустрічалась з Рошем, щоб викрасти договір, який я підписав, а нам говорила, що ходиш до лікаря, я вважав, що ти вагітна.
- Ти не говорив мені цього, - згадую, - Ти злякався?
- Ні, я був щасливий, - відповідає.
- Не може бути, - не вірю.
- Так! Я був на двадцятому небі. Просто літав, - замовкає, а потім продовжує, - А коли Лінда мені сказала, що вагітна, я був в шоці! Я злякався, як ніколи в житті! І ти пам’ятаєш, що я зробив.
- До чого ти ведеш?
- Якщо я колись і хотів дітей, то тільки від тебе.
- Але, - починаю.
- Дай мені договорити, Джино, - перериває, - Ніяка інша жінка і ніякі інші діти мені не потрібні! Почуй мене, будь ласка! Ти моя жінка! Твої діти – мої діти! Твої онуки – мої онуки! Виходь за мене? І я зроблю все, щоб ти була щаслива!
- Так, - шепочу.
- Що? – не вірить.
- Так, - повторюю голосніше.
- Джино! – підхоплює мене на руки і кричить, а потім відпускає, знову опускається на одне коліно, надіває мені обручку на палець, підводиться та цілує мене.
- Тільки в мене одне прохання, - говорю, коли поцілунок закінчується.
- Все, що завгодно, - обіцяє Сі-Сі.
- Давай не будемо влаштовувати пишне свято?
- Ти соромишся мене? – тихо запитує.
- Ні! Ти що! – заперечую, - Себаст’єн! Ну, яке «соромишся»?
- А чому тоді?
- Знаєш, пишне весілля для всіх вже було і у мене і у тебе, - пояснюю, - У мене довго і щасливо, в тебе, як вийшло. А зараз я хочу, щоб це було тільки для нас двох. Розумієш?
- Але ж святкування з нас все одно вимагатимуть, - сміється.
- Так, але це буде потім і вже без помпи, - погоджуюсь.
- Ми, різними шляхами, але йшли до цього все життя, тому зараз буде все, як ти захочеш, але влаштую все я сам? - висуває пропозицію Себаст’єн, - По руках?
- По руках!