Глава 34.

Я закінчила курси безпечного керування байком і тепер ми з Себаст’єном по вихідних ганяли по приміських дорогах, милувались краєвидами, гуляли вуличками маленьких містечок, обідали в провінційних ресторанчиках і говорили, говорили, говорили. Тепер, здається, ми знали один про одного все. Поступово Себ витягнув з мене всі подробиці нашого з Річем життя, мого становлення в професії, всі наші сімейні перипетії. Я, в свою чергу, не залишилась в боргу і вивідала про всіх його подружок, про всі зриви, про те, як він став звукоінженером.

Сьогодні ми приїхали на берег Луари й влаштували пікнік. Себаст’єн саме розповідав мені, що після моєї втечі з острова, літав в Австралію до Лінди та просив у неї вибачення за те, що тоді втік.

• А .. – починаю.
• Що?
• Ні, нічого, - передумую.
• Питай, - чоловік накриває мою руку своєю.
• А чому ти мене не шукав? – говорю не дивлячись йому в очі.
• Я боявся, - після паузи тихо відповідає, - Я панічно боявся побачити тебе щасливою з іншим чоловіком. Я не був готовий до цього. Не був готовий прийняти те, що втратив тебе на завжди через свій дурний характер, через свою впертість та егоїзм, - замовкає, а потім продовжує, - Розумієш, поки я до тебе не їхав, в мене лишалась надія на те, що колись я тебе знайду і ми будемо щасливі разом.
• Але ж це ховання голови в пісок, - зауважую я.
• Так. В цьому ми з тобою відрізняємось, - сміється, - Я створюю проблеми і ховаюсь від їх вирішення, а ти дивишся їм в очі і робиш все, щоб їх розв’язати.
• Але зараз ти змінився.
• Те чого я найбільше боявся, сталось зі мною і це було ще важче, ніж я собі міг уявити, - тихо говорить, - Коли ти прийшла до мене додому п’ять років тому, я був впевнений, що ти ще мене кохаєш і ми знову будемо разом та вів себе як телепень. А за кілька тижнів я побачив вас разом із Річем. Це було як гільйотина і куля в серце одночасно. Ти була щаслива з іншим чоловіком. Все, як в моїх кошмарах.
• Тобі снились кошмари? – дивуюсь.
• Так. Багато років.
• А що в них було?
• Ти, - відповідає, - Однин варіант, коли ти виходиш із вашої кімнати в гуртожитку й говориш мені: «Бай-бай, коханий Сі-Сі!». Другий, коли ти з іншим чоловіком. Як на острові з Жозе. Але тоді я знав, що це не серйозно з твого боку. Що ти вагаєшся. І тиснув. Я не думав про тебе. Про твоє щастя.
• Так, раніше ти рідко зважав на мої почуття.
• Я був впевнений, що ти будеш завжди, - розповідає, - Я говорив друзям: «Хіба Джина може мене покинути? Ні, ніколи!». Бовдур! Самовпевнений егоїст!
• Самокритично, - констатую.
• Це правда, - сумно відповідає, - Тоді в гаражі, спочатку я вів себе як я, а потім мимоволі я почав спостерігати за вами. Ви були як магніти, він рухається і ти рухаєшся, він починає фразу, а ти завершаєш. А очі?
• Що?
• Тобі здається, що ти чи Річ дивиться на тебе, але потім розумієш, що ви дивитесь один  на одного. Завжди тільки один на одного, - сумно додає, - Я був вбитий. Запив. Трохи не розв’язався з наркотою.
• Себаст’єн, ти що?
• Патрік з Жозе вчасно втрутились.
• Вони мені не говорили.
• Ти ж їх знаєш, - пояснює.
• Так, знаю, - погоджуюсь, - А що ж тебе зупинило? Жанет?
• Ні. Вона б не змогла, - говорить і додає після паузи, - Ти.
• Я?
• Так, завжди ти. Ти надіслала мені пісню і записку. Я слухав її тисячі разів і все зрозумів.
• Що зрозумів?
• Я зрозумів, що раніше любив тебе для себе, а тепер кохаю тебе.
• Як це? – не розумію.
• Я зрозумів, що завжди вимагав від тебе бути поруч, щоб я був щасливий. А сам не піклувався про те, щоб і тобі при цьому було добре, - пояснює, - Тепер головне для мене, щоб ти була щаслива, а я буду насолоджуватись цим.
• І вийшло?
• Так. Можеш мені не вірити, але я дійсно був щасливий, коли спостерігав як ти світишся, як грієшся в теплі очей Річа. Розумієш, я знайшов гармонію в собі і з самим собою, яку шукав все життя.

Себаст’єн збирає посуд, який стояв на лавці між нами, в корзину. Сідає мені за спину, обгортає своєю курткою і вкриває мої ноги пледом. Дійсно холодно. Але їхати назад не хочеться.

• Ти не правий в одному, - промовляю, дивлячись на воду.
• В чому?
• Я також багато років ховала голову в пісок, - зізнаюсь.
• В чому? – повторює питання.
• Насправді, я не розповіла Жозе про Жозе, тому що боялась зустрічі з тобою.
• Чому?
• Я боялась, що побачу тебе і до мене знову повернеться хвороба тобою, і що я втрачу Річа, - пояснюю.
• Пробач, - цілує мене в волосся.
• За що?
• За те, що я зіпсував життя собі і тобі, - тихо говорить, - Що не народились наші діти. І я дякую Господу, що він послав тобі Річа і він зробив тебе щасливою.
• Ти ревнуєш? – цікавлюсь.
• І так. І ні.
• Як це?
• Мене наче спалювали на вогні, коли я бачив, як він тебе цілує, як ти йому посміхаєшся, коли я уявляв, як ви кохаєтесь, - міцніше обіймає мене й знову цілує волосся.
• Але?
• Але я був йому безмежно вдячний, коли бачив як ти смієшся, як радієш всьому навколо, як влаштовуєш свої витівки, а він оберігає тебе від усіх бід.
• Мені здається, що ти багато чого в нього навчився, - висловлюю свої думки, - Тільки не ображайся.
• А чому я маю ображатись? – дивується Себ, - Річ був класний чоловік. Він одним поглядом, однією фразою міг пояснити все. І кілька розмов з ним мені дали більше ніж багаторічне виховання моїх батьків.
• Ви з ним розмовляли? – моя черга дивуватись.
• Так. Кілька разів.
• Він мені не говорив. Про що?
• Не переживай, ми не бились, якщо ти про це, - сміється, - Щоправда, першого разу я заривався, але Річ порадив мені відпустити минуле, подорослішати й починати жити зараз як дорослий чоловік.
• А вдруге? – цікавлюсь.
• Вдруге, я подякував йому за тебе, - обертаюсь і дивлюсь на нього, а потім нахиляюсь і цілую його.
• Я кохаю тебе, Сі-Сі, - шепочу.
• Ще ні, але це обов’язково буде, - шепоче чоловік та цілує мене у відповідь, - Поїхали, а то ти вже змерзла.