Глава 33.
Чекаю на парковці Себаст’єна. Він має заїхати по мене й відвезти в гараж. В них з хлопцями запланована репетиція, а ми з Діаною домовились піти в кіно. Я вийшла раніше і до приїзду Себа мене розважає мій заступник Бен. Чую рев мотора. Біля нас зупиняється байк мого хлопця.
- Привіт! – роздратовано вітається Себаст’єн, - Вибачте, що перериваю, але ми поспішаємо! – звертається до Бена.
- Так, вибач, Бен, - прошу вибачення в чоловіка й сідаю на мотоцикл позаду Себа.
Байк швидко зрушає з місця і ми на великій швидкості мчимо в гараж. На дорогу уходить небагато часу. Себаст’єн голосно дихає, але подає мені руку.
- Сі-Сі, що сталось? – не витримую.
- Нічого, - притримує для мене двері.
- Себаст’єн, я ж бачу, що ти сердишся, - прохожу в середину і намагаюсь бути спокійною, - Поясни мені, будь ласка?
- Привіт! – вітається мій хлопець з друзями й хутко проходить до установки.
- Привіт! – вітаються Патрік, Алекс, Жозе і Діана.
- Ми починаємо? – з місця в кар’єр Себаст’єн.
- В тебе все добре, Сі-Сі? – запитує Жозе.
- В мене все добре, - відповідає мій хлопець, - Якщо не рахувати того, що моя дівчина на очах у мене фліртувала з іншим чоловіком! А так все добре!
- Що? – я в шоці!
- А що ж це було?! – зауважує Себаст’єн.
- Я в шоці! – констатую свій стан, - По-перше, коханий Сі-Сі, це не інший чоловік, а мій заступник!
- Авжеж, кохана, це зовсім міняє справу! – іронізує мій хлопець.
- По-друге, він у відносинах і у нього двоє дітей!
- Яке співпадіння! Не знаходиш? – підначує мене Себ. Друзі ховають сміх в долонях.
- А по-третє, я з ним не фліртувала, а просто спілкувалась, - підхожу до чоловіка, - Ну подумай сам, навіщо мені товстий некрасивий заступник, якщо в мене є красунчик звукоінженер?
- Це взагалі то логічно, - я на вірному шляху.
- Тоді заспокойся й поцілуй мене, - чоловік всаджує мене до себе на коліна і палко цілує.
- Слава Богу! – сміються друзі, - Шалені закохані, ми будемо сьогодні репетирувати?
- А наше кіно? – запитує Ді.
- Я піду? – відриваюсь від Себаст’єна.
- Так. Пробач. Нічого не можу з собою вдіяти, - ще раз мене цілує чоловік.
- Розумію, - сміюсь, підвожусь і йду з Діаною.
Мовчки йдемо вулицею.
- Ти хочеш в кіно? – запитує подруга.
- Чесно?
- Звісно.
- Ні, - сміємось, - Я хочу з’їсти щось шкідливе.
- Навіть знаючи, що доведеться це відпрацьовувати в спортзалі?
- Так!
- Я також! – здивовано дивлюсь на Ді.
- Тоді пішли, - беру її за руку, - Я знаю класну кондитерську! – веду її в місце, яке мені показала донька.
Замовляємо чай і брауні.
- Розкажи мені, - прошу.
- Не знаю, чи варто, - вагається подруга.
- Якщо є сумніви, то точно потрібно, - впевнено відповідаю.
- Ти колись порівнювала свої теперішні стосунки із попередніми? – тихо запитує Діана.
- Завжди, - шепочу.
- Я також.
- Ти думаєш, це неправильно?
- Не знаю, - відповідає подруга після тривалої паузи.
- Ти хоч його кохаєш.
- А ти типу ні? – іронізує.
- Я кохаю Річа, - впевнено відповідаю, - А Себаст’єна… Я не знаю як назвати те, що до нього відчуваю.
- Кохання, - стверджує подруга.
- Не впевнена.
- А я впевнена! – говорить Ді, - Ти знаєш, те що я відчувала до Пітера й до Патріка відрізняється як день від ночі! Але я знаю точно, що без кожного з них я не змогла б жити!
- А якщо довелось би обирати? – тихо запитую.
- Не знаю, - так само тихо відповідає подруга, - Але життя склалось так і в мене, і в тебе, що нам не потрібно обирати, тож давай брати те, що воно нам дає і дякувати за це щодня!