Глава 27.

Травень в Парижі прекрасний. Навколо розмаїття квітів. А запах каштанів і сакур зводить з розуму. Залишаю свою машину на паркингу біля офісу і йду в гараж пішки. Сьогодні щотижнева репетиція у хлопців, тому Себаст’єн мене не зустрічає. Ми з Жозе і Алексом три дні тому повернулись з пасхальних канікул в Техасі. Я дуже скучила за своїми рідними. А як виріс маленький Річ! Йому вже п'ять місяців і він так щиро посміхається! Жозе офіційно представила Алекса родині. Тату він, наче, сподобався. Відвідали з дітьми могилу Річа, а наступного дня я поїхала туди сама і довго розмовляла з чоловіком. Вигуляли з донькою наших Зевса і Трістана. Класно було мчати рідними полями, вздовж ріки, коли вітер ворушить твоє волосся. Але, чесно кажучи, я щаслива повернутись в Париж. Рідний Техас без мого рідного Річа мені не потрібний!

• Привіт! – вітаюсь з друзями.
• Привіт, мандрівниця! – обіймає мене Діана.
• Як з’їздили? – Себаст’єн вискочив з-за своєї установки й підійшов, щоб мене поцілувати.
• Все добре! – відповідаю, - Батлери та Тетчери переказують вам вітання.
• Дякуємо! Їм також від нас вітання!
• Ми з Жозе і Алексом привезли вам сувеніри з Техасу, - витягую ковбойські ремені ручної роботи і роздаю друзям.
• Красивий!
• Міцний!
• Дякую! – знову цілує мене Себ. Треба все ж таки з ним поговорити.
• Як ваша репетиція? – питаю.
• Працювали над новою композицією, - відповідає Патрік.
• Покажете?
• Не питання, - Себаст’єн всідається за свою установку й починає відлік.

Як завжди, класно. Слухаємо музику, спілкуємось, шуткуємо. Вечір добігає кінця.

- Я тебе проведу? – пропонує Себаст’єн.

- Не треба, я залишила машину на парковці біля офісу, тож поїду на таксі.

- Тоді я тебе відвезу додому, а твою машину прижену до тебе завтра з ранку, - вирішує друг.

- Не потрібно, навіщо ти будеш мотатись? – намагаюсь відмовитись, - І потім, я не впевнена, що хочу їхати на мотоциклі нічними вулицями, - Себаст’єн їздить на великому чорному байку.

- Не сперечайся, Джино, я тебе не відпущу серед ночі саму тинятись по Парижу, - подає мені мій жакет і сумку, - І я впевнений, що тобі сподобається! – бере мене за руку та веде до свого байка.

- До зустрічі! – прощаються зі мною друзі.

- До побачення, закохані! – хтось кепкує. Закочую очі.

Вдіваю шлем і куртку, які мені дає друг, сідаю ззаду й міцно його обіймаю. Байк плавно зрушує з місця. Трохи петляємо вулицями нічного міста і нарешті виїздимо на трасу. Себаст’єн збільшує швидкість. Повз нас пролітають поля і сади, освічені лише сяйвом місяця. Вітер проникає під трохи завелику куртку та приємно холодить тіло. Заплющую очі. Класно! От так би їхала і їхала. Мотоцикл зупиняється біля мого котеджу.

• Зайди, будь ласка, до мене, Сі-Сі, - запрошую, - Мені треба з тобою поговорити.
• Авжеж, - друг допомагає мені злізти.

Заходимо в будинок, наливаю в бокали бурбон, який привезла з Техасу. Всідаємось на дивані обличчям один до одного.

• Про що ти хотіла поговорити? Щось серйозне? – друг вказує на бокали, - Я, до речі, за кермом, - посміхається.
• Вибач, не подумала, - посміхаюсь у відповідь, - Я хотіла запитати навіщо ти це робиш?
• Питай, - потішається Себ.
• Питаю, - підігрую.
• Роблю що? – питанням на питання відповідає.
• Залицяєшся до мене.
• Я до тебе не залицяюсь, - відповідає, а я розумію, що мені це неприємно, - Я тебе кохаю, - продовжує після паузи, а в мене відлягає від душі, - І виконую свою обіцянку.
• Яку обіцянку? – не розумію.
• Пам’ятаєш нашу нічну розмову чотири роки тому? – запитально дивлюсь у відповідь, - Я тоді сказав, що відступаюсь, але пообіцяв, що якщо я буду тобі потрібен, то перепливу океан заради тебе.
• Продовжуй, - прошу.
• Торік, коли я приїхав на похорон Річа і побачив тебе живу, але наче мертву. Я зрозумів, що я потрібен тобі, що я маю витягти тебе з прірви, в якій ти опинилась після смерті чоловіка.
• Але я тебе про це не просила, - зауважую.
• Так, не просила, - спокійно погоджується Себаст’єн, - А ти б змогла залишитись осторонь, якби таке трапилось з кимось із нас?
• Звісно, ні, - тихо відповідаю.
• Коли ти повернулась п’ять років тому, ти почала всіх мирити, все налагоджувати і виправляти! – продовжує друг, - Так, Джи, така ти є! І ми всі завжди вчились цьому від тебе!
• Але ти робиш більше ніж потрібно!
• Джино, я кохаю тебе!
• Себаст’єн, вибач, але я не можу відповісти тобі тим же, - шепочу.
• А я і не вимагаю цього від тебе, - шепоче у відповідь Сі-Сі, - Мені достатньо бути поруч, бачити твою посмішку, слухати твій голос, спостерігати як ти оживаєш.
• Це ж дуже складно, - промовляю.
• Це більше ніж те, на що я заслуговую і на що розраховував.
• Себаст’єн, ти молодий чоловік, тобі потрібно знайти дівчину, яка народить тобі дитину, створити сім’ю.
• Джино, я вже намагався це зробити, але як правильно сказав колись Річ, будь-яка жінка заслуговує на щире кохання, а я не можу їм цього дати. Повагу, любов, дружню допомогу – так! Але не кохання! – пояснює друг, - Я вже припустився цієї помилки з Жанет. Вона була нещасна. Тому я вирішив більше нікому не морочити голову і жити заради друзів, рідних, займатись кар’єрою.
• Вибач мене.
• За що, Джи? – дивується, - Навпаки, я дуже щасливий!
• Дякую тобі.
• За що Джи? – повторює.
• За любов, - пояснюю.
• Хіба за це дякують? – відповідає.