Глава 26.

Ці вихідні ми з донькою домовились провести разом.

• Доню, тут три спальні, - провожу я екскурсію котеджем, - Ось цю я обрала собі. Обирай з двох інших, яка буде твоя.
• Ця, - донька ставить свою сумку в ближчій до мене кімнаті, - Я залишу ці речі у тебе, щоб постійно не возитись?
• Авжеж, - погоджуюсь, - Ти ж часто приїздитимеш?
• Давай домовимось? – пропонує, - Одні вихідні я в Жозе чи його батьків, а другі в тебе, або з друзями?
• Ок, - плескаємо в долоні одна одну таі йдемо на кухню вечеряти, - Як твої стосунки з батьком? – запитую, подаючи доньці стейк і салат.
• Нормально, - потискає вона плечами, - Він легка людина. Не тисне. Слухає.
• Так, цього в Жозе не віднімеш, - погоджуюсь, - А з Беа?
• Вона класна! Ми дружимо, - розповідає, - А Франсуа, здається, в мене закохався! – сміємось, - Ходить за мною хвостом, диз
• виться.
• Не ображай його, в нього саме такий вік, - раджу.
• Жозе і Беатрікс класна пара, - констатує Жозефіна.
• Так, і завжди були.
• А чому вони тоді розійшлись?
• Жозе полював на все, що рухалось, - пригадую, - Беа намагалась не звертати уваги, тому що це завжди було несерйозно і він завжди в решті решт повертався до неї, але іноді від цього втомлюєшся.
• Взагалі не розумію, як можна не звертати на це увагу?! – обурюється дівчина.
• Ти би Алексу не вибачила? – намагаюсь підловити доньку.
• Ні! – розуміє, що проговорилась, - Якому Алексу? – намагається виправитись. Пізно!
• Твоєму Алексу? Ви ж зустрічаєтесь?
• Так, - опускає очі.
• А чому приховуєте?
• Не знаю.
• А чия це ідея? – намагаюсь зрозуміти.
• Моя.
• Але чому?
• Мені якось не зручно, його мама зустрічалась з моїм татом і все таке, - мляво намагається пояснити.
• Дурниці! – впевнено заявляю, - Озирнись, в нашій компанії періодично хтось з кимсь зустрічався! Діана і Патрік не завжди були разом, багато років вони були просто друзями!
• Так?
• Так! Беа і Жозе 20 років дружили після 5 років стосунків! Я і Себаст’єн дружимо вже не вперше!
• Так? – повторює донька, - А чому?
• Коли я повернулась з Техасу після хвороби твоєї бабусі і роману з татом, Себаст’єн зустрічався з Ліндою, однією нашою подругою. Ми якийсь час дружили, а потім зійшлись. І потім на острові, я була в стосунках з твоїм татом-Жозе, а з Себом ми дружили.
• Як у вас все заплутано! – задумується Жозе, - А хіба можна дружити з тим, кого палко кохала?
• Можна.
• Але ж це складно?
• Так, якщо не минули почуття.
• А як було у тебе з Себаст’єном?
• Складно було, коли повернулась із Техасу і на острові, - чесно відповідаю.
• А зараз? – допитується Жозефіна.
• Зараз ні.
• Зовсім? Він так до тебе залицяється!
• Ти також помітила?
• Цього не можна не помітити! – стверджує, - Розкажи про ваші стосунки?
• Немає ніяких стосунків, принаймні, з мого боку, - відповідаю, - Просто дружба.
• Ні, не зараз, - уточнює, - А раніше, коли ви були парою.
• Тобі цікаво?
• Так.
• Ми вчились на другому курсі й жили в одній кімнаті у гуртожитку: я, Каті та Діана. Одного дня, Каті в кафе познайомилась із трьома першокурсниками, - починаю я нашу історію.
• То вони на рік вас молодші?
• Так. Це має якесь значення? – дивуюсь.
• Не знаю, - задумується донька, - Вважається, що чоловік має бути старший.
• Ким вважається? – сміюсь.
• Ну, не знаю, - нітиться, - Продовжуй, будь ласка.
• Це були Патрік, Алекс і Себаст’єн. Вони створили групу і репетирували в гаражі.
• В тому самому?
• Так. Одразу склались три пари: Діана і Патрік, Каті і Алекс, ну і ми з Себаст’єном. Якщо перші дві були класичними закоханими парами, то ми з Себом – ні.
• Що ти маєш на увазі? – не розуміє.
• Себаст’єн весь час мені грубіянив, а мене це захоплювало! Це було не схоже ні на що, що було в мене раніше, - пояснюю, - Ні, в нас, звичайно, були романтичні моменти. Як то вихідні, які ми мали провести на концерті в Ліоні, але я захворіла на вітрянку і Себаст’єн не поїхав разом з усіма, а заліз через вікно до мене в гуртожиток і врешті решт заразився, - сміємось, - І той золотий годинник, який лежить в скриньці подарував мені Сі-Сі, заробивши гроші працюючи по ночах барменом.
• А чому Сі-Сі? – уточнює донька.
• Це я вигадала йому таке ім’я, через те, що в його імені дві букви «с», а всі підхопили, - сміємось, - Сорок чотири рокі чоловіку, а він все ще Сі-Сі.
• Це мило! - заперечує Жозефіна.
• Першою зрадила йому я з Джоном.
• Себаст’єн пробачив тебе?
• Так. Він важко це переніс, але врешті решт пробачив. Потім він багато разів мене зраджував. Якось у них був роман з Беа.
• З Беатрікс?
• Так, я їх побачила, на нервах потрапила в аварію і Себаст’єн зрозумів, що я йому дорожча.
• А чому ти поїхала додому?
• В перший раз?
• А були й інші?
• Так, вдруге я поїхала, тому що захворіла бабуся і мені потрібно було доглядати її, а в третє, тому що Себаст’єн вчинив дуже погано. Але про все по порядку, - складаю посуд в посудомийку, лотки з залишками вечері в холодильник й переходимо на диван, - В перший раз я поїхала, тому що Себ завів роман з жінкою значно старшою і зраджував мені нахабно та відкрито. Я застала їх в гаражі, придбала квиток, зібрала речі й полетіла додому.
• А він не намагався тебе зупинити?
• Намагався, звісно, але я йому вже не вірила, - пояснюю, - Надто багато всього вже накопичилось на той момент.
• А чому ти повернулась?
• Бо кохала. Тоді Себаст’єн раптово зрозумів, що йому ніхто, окрім мене, не потрібний і написав пісню «Може у вересні».
• Красива пісня.
• Так, дівчата зателефонували мені й дали її послухати, я розчулилась та повернулась. Якийсь час в нас було все добре, а потім Себаст’єн завів роман із своїм першим коханням, а мене викликав твій дідусь доглядати за твоєю бабусею.
• Що було далі?
• Я доглядала. Закохалась в твого тата. Але почуття до Себа, ще тліли і я повернулась. Даремно.
• Чому?
• Він вже зустрічався з Ліндою. Ми намагались дружити, але почуття взяли верх і ми поїхали на канікули в Бретань. Провели там кілька прекрасних тижнів. А коли повернулись, Себ ганебно втік, тому що Лінда повідомила йому, що вагітна. І він злякався.
• Це ж підло!
• Так! Я дуже розлютилась тоді!
• Так у цієї Лінди є дитина від Себаст’єн?
• Ні, пізніше вона втратила дитину. Викидень.
• Шкода, - співчуває Жозефіна, - Це мабуть дуже важко.
• Так. Якийсь час я ще залишалась в Парижі, але мені вже не було тут так комфортно, як раніше і я вирішила повернутись додому. Перевелась в університет в Остіні. Закінчила його. Почала працювати в компанії у дідуся Ендрю.
• А як ти опинилась на острові? – запитує донька, - Взагалі як там всі опинились?
• Після закінчення Сорбонни, залишки нашої компанії, тоді з усіх залишились тільки Жозе, Лінда, Беатрікс та Аделіна, вирішили відпочити і приїхали на канікули на острів в Карибському морі. Там зустріли Патріка. Вирішили залишитись. Відкрили туристичний бізнес. Пізніше туди з різних причин приїхали Діана, Себаст’єн та я.
• А як ти дізналась про цей острів?
• Мені зателефонувала Діана. Там Жозе і Беатрікс розійшлись в черговий раз, як я думала, а виявилось на двадцять років, і в нас з ним розпочався роман. Я завагітніла. Приїхав Себаст’єн. Залицявся до мене. Я не знала, що мені робити.
• А як сталось, що ти потрапила в лікарню? – згадує донька.
• Ми випадково побачили, як наркодилери розповсюджували наркотики на острові. Заявили в поліцію. Ці бандити викрали мене і Лінду, коли нас звільняла поліція, мене поранили.
• Нічого собі! У вас було не життя, а мексиканський серіал! – дивується Жозе.
• Якось так! – сміюсь, - Наше життя на ранчо, після цього, можна вважати нудним і не цікавим.
• Я сумую за нашим життям на ранчо, – тихо говорить донька.
• Я також, - обіймаю її.
• Я дуже шкодую, що вступила в Сорбонну.
• Чому? – дивуюсь я.
• Якби я вчилась в Сан-Маркосі, я б ще рік могла бути поруч з татом, - зізнається.
• Дівчинко, ми ніколи не знаємо, що чекає нас за рогом. Ми просто живемо, -  заспокоюю її, - Твій тато тебе дуже любив! І ти його дуже любила! І він про це знав! І він понад усе хотів, щоб ти була щаслива! Так, ти не була щодня з нами, але коли ти приїздила на канікули, це були незабутні щасливі миттєвості разом, які залишили в наших душах слід назавжди!
• Дякую, мамо! – міцніше притискається до мене, - Я так тебе люблю!
• Я тебе теж дуже люблю! – цілую її в маківку.
• А зараз я переживаю, що пропускаю дитинство свого племінника, - висловлює ще одну свою печаль.
• Отже поїдемо в Техас на Паску і зробимо сотні фотографій, які будемо потім переглядати!
• Домовились! – погоджується Жозе.
• А завтра ти запросиш на вечерю Алекса й представиш нас офіційно! – говорю, - І ніяких більше побоювань!
• Добре мамо! А розкажи мені ще про ваші стосунки з Жозе, - просить.
• Там особливо нема про що розповідати, - потискаю плечима, - Він тоді розлучився з Беа, а я була в депресії й прилетіла на острів. Зустрілись два одинаки та вирішили розвести багаття, а воно не захотіло розгорітись. Але у нас з’явилась ти і це найпрекрасніше, що могло з нами статись!