Глава 24.

Початок весни в Парижі завжди досить мерзенний. Холодний вітер, зміняє такий же холодний дощ, а іноді дрібний сніг. Мій Додж, який контейнером перевезли з Техасу, виявився непридатним для паризьких вуличок і мені довелось повернути його на ранчо та придбати Субару Джимні. Два тижні я жила в готелі. А вчора я нарешті підписала договір на придбання котеджу в ближньому передмісті й сьогодні вже ночувала там. Нічого помпезного: Три спальні, кухня-вітальня, крихітний садочок навколо будинку, паркувальне місце для двох авто. Звісно, мій рахунок значно зменшився, але я хочу мати власне житло. Місце, яке я зможу називати домом. Сподіваюсь, цей котедж ним стане.

Про те, що я в Парижі в курсі тільки Жозе, але вона заприсяглась нікому не говорити. З друзями я спілкувалась телефоном, але не повідомляла про своє місцезнаходження. Сьогодні п’ятниця і я планую зробити їм сюрприз. Точніше, вже втілюю його в життя! Зранку кур’єри доставили їм запрошення на вечірку сьогодні ввечері за адресою мого котеджу. Кейтерінг щойно привезли алкоголь й закуски. Під’їхали авто. Відкриваю ворота.

• Джино?! – кричить Беа.
• Джино! – за нею дівчата.
• Сюрприз! – обіймаю і цілую всіх по черзі.
• Але як? – висловлює думку всіх Себаст’єн.
• Ходімо в дім, я вам все розповім, - запрошую.

Заходимо. Друзі озираються.

• Пристойно! – хвалить Каті.
• Тепер це мій дім! – оголошую, - Ласкаво просимо!
• Ти повернулась в Париж? – запитує Жозе.
• Так! Дядечко запропонував мені очолити європейську філію, - пояснюю, - І от я тут!
• Коли ти прилетіла? – це Каті.
• Два тижні тому.
• І не сказала?! – обурюється Беатрікс.
• Ми ж з тобою розмовляли лише вчора зранку?! – це Ді.
• Вибачте, але в мене була кипа справ і я хотіла зробити вам сюрприз, - виправдовуюсь.
• І він удався! – констатує Патрік.
• Як ти змогла покинути онука? – цікавиться Себаст’єн, - Останнім часом, ти тільки про нього й говорила.
• Я вирішила, що в нього є прекрасні батьки і вони впораються й без мене, - бадьоро відповідаю.
• І це було правильне рішення! – говорить Жозе, - Нам тебе дуже не вистачало! – обіймає мене.
• Вся банда знову в зборі! – виголошує Алекс.
• І за це потрібно випити! Друзі, алкоголь на стойці, закуски поруч на столі, - запрошую я.

Вечір протікає жваво. Друзі радіють, що я знову з ними. Про причини не згадуємо. Я розповідаю як заново вчусь їздити Парижем. Це вам не Даллас!

• Ти вже в курсі, що в нас є великі шанси поріднитися? – запитує мене Каті.
• Хотіла запитати в тебе, що ти про це знаєш? – відповідаю, - Надто часто звучить ім’я Алекса в розповідях моєї дочки.
• Ми думаємо, що вони пара, - говорить Алекс, - Але офіційно вони нічого нам не говорили і разом до нас не приходили. Завжди окремо.
• Цікаво. – примружую очі.
• Особисто я – проти, - оголошує Жозе, - Жозе ще занадто молода!
• Та що ти? – сміється Беа, - Справді?

Жозе напижується і ми всі покочуємось зі сміху.

• А я думаю, що вони розберуться самі, без нас. Не розумію тільки, навіщо ця таємничість?! – висловлюю свої думки.

Засиджуємось до ночі. Хоч останнім часом, друзі часто прилітали до мене, але всією компанією ми збирались давно, хотілось побути разом. Розходимось, домовившись збиратись щотижня в гаражі після репетицій. Зачиняю двері. Все таки переїхати в Париж було правильне рішення!