Глава 14.

Ми з сином в міжнародному аеропорті Далласа Форт Ворд Інтернешнл. Зустрічаємо моїх друзів. Вони сьогодні прилітають з Парижу на день народження моєї доньки – Жозефіни. Подумати тільки, завтра моїй дівчинці виповнюється вісімнадцять років! Як швидко сплив час. Наче зовсім нещодавно я днями й ночами молилась, щоб Бог допоміг мені доносити вагітність, потім, колисала мою дівчинку в сімейній люльці Тетчерів, мазала колінця, коли вона їх збивала, навчаючись, спочатку ходити, потім їздити на велосипеді, роликах. А зараз вона кермує власним авто!

            Джейк торкається мого ліктя, привертаючи мою увагу, й вказує на ескалатор на якому спускаються мої друзі. Машу їм рукою. Діана з Патріком та їх десятимісячним сином Патріком-молодшим, Аделіна, Беа з сином Франсуа (Матіас не приїхав, я так розумію, що у них проблеми в стосунках), Жозе і Себаст’єн з Жанет. Каті з Алексом приїхати не змогли, вона ось-ось має народити.

• Привіт! – обіймаю всіх по черзі.
• Раді вітати вас в Техасі, - тисне руку чоловікам та цілує в щоку жінок Джейк.

Син підхоплює валізи й веде нас на вихід. Там на паркувальному майданчику ми залишили три наші авто. За кермом третього наш конюх Дейвід. В мене плани на нього та Аделіну.

• Річ не зміг приїхати, бо наша племінна кобила надумала народжувати. Він має все проконтролювати, - пояснюю друзям, - Тому за кермом третього авто наш працівник, практично член родини, Дейвід Болдуін. Неодружений та дуже симпатичний, - кліпаю очима Аделіні.
• Дейв, це мої друзі з Франції. Ця красуня – Аделіна, - англійською представляю подругу, - І, поки що, вона не заміжня, - Аделіна нітиться, але руку хлопцю подає. Дякувати Богу, той додумується її поцілувати, - Це Себаст’єн, вони з Аделіною кузени, та його дружина Жанет. Вони поїдуть з тобою.

Друзі завантажують валізи й розсідаються.

• З Жозе ти знайомий, - чоловіки тиснуть один одному руки, - А це Беатрікс та її син Франсуа. Ви їдьте в машині Джейка, - друзі вантажаться в другий Джип, - А це Діана, Патрік і Патрік-молодший. Вони поїдуть зі мною, - чоловіки вітаються й вантажаться в мій червоний Додж, - До нашого ранчо півтори години. Якщо кому потрібно в туалет, води, тощо, говоріть. Зупинимось на заправці й все буде.
• Ні, все добре. Поїхали, - за всіх відповідає Беа.
• Ок. В дорогу!

Виїздимо з парковки аеропорта, трохи маневруємо та вирулюємо на потрібну нам трасу. Друзі дивляться в вікно. Маля мирно спить. Налаштовую температуру клімат-контролю в салоні, щоб дитина не змерзла.

• Як долетіли? Важко довелось із малюком? – питаю.
• Ні, знаєш, на диво Патрік був спокійний як ніколи, - дивується Ді.
• Так, іноді він вдома дає такі концерти! А тут практично всю дорогу спав як янголятко! – підтверджує молодий татко.
• Він знав, що летить в Техас до тітки Джини! – сміюсь, - Йому тут буде добре. В вашій спальні вікна на схід і є вихід на терасу. Можна буде вкладати Патріка у візочку й вивозити туди, щоб він спав на свіжому повітрі. І я попросила Дейва, він проведе вам кілька сеансів іпотерапії. Він спеціалізується на цьому. Корисна штука!
• Цікаво! Спробуємо, - переглядаються батьки.
• Як справи у Каті й Алекса?
• В них медовий місяць!
• Ну хоч би Алекса-молодшого відпустили?
• Він не здав сесію та загримів в армію, - говорить Патрік.
• Зрозуміло. Шкода. Я б хотіла, щоб вони ближче познайомились з моїми дітьми. Щоб і наступне покоління також дружили, як ми, - розповідаю.
• Було б добре, звісно, - підтримує Ді, - Але не нам це вирішувати.
• Каню обіцяв приїхати, - розповідаю друзям, - З кимось із синів, думаю.
• Класно буде побачити Каню! – радіє подруга.
• Авжеж! – бурчить її чоловік.