Глава 10.

Не встигаю підійти до воріт, як вони відчиняються, а за ними мене зустрічає Діана в рожевому трикотажному костюмі й м’яких тапцях з заячими вушками. Така домашня. Кругленький животик обтягнутий футболкою з зображенням того ж зайчика.

• Привіт! – обіймаю подругу й передаю їй пакунок.
• Привіт! – обіймає мене у відповідь подруга, - Не треба було!
• Я пам’ятаю як весь час хочеться чогось добренького, коли в тобі живе янголятко, - відповідаю.
• Пішли, - тягне мене за руку в котедж, - Патрік затримується, тож в нас є час поговорити.
• І це добре!

Вмощуємось на підлозі у вітальні. Ді наливає мені коньяк, а собі сік.

• Ну, розповідай, - починає вона.
• Та, власне, я вже все розповіла вам раніше, - не знаю, що говорити.
• Ні, не все. Чому ти тоді улетіла? – з місця в кар’єр. Раніше вона була набагато делікатнішою. Роблю глибокий вдих.
• Ти пам’ятаєш, як тоді було все складно? Жозе, наша дитина, Себаст’єн повернувся. А потім діагноз. Я злякалась та запанікувала, - пригадую події того часу.
• Чого? – запитує подруга.
• Знаєш, вже тоді я розуміла, що наші стосунки з Сі-Сі – це не кохання, - Діана хоче щось сказати, - Почекай! Не переривай мене! Так, це не кохання! Це була пристрасть, хвороба, моя впертість, обставини. Все що завгодно, але не кохання!
• Ну які ще обставини? Яка впертість? – вигукує моя співрозмовниця.
• Такі! Було так зручно, щоб три дівчини, які дружать й мешкають в одній кімнаті, зустрічались з трьома ж друзями, які також живуть в одній кімнаті?
• Ну так, але Жозе і Беа не жили з нами та ми все одно дружили! – заперечує Ді.
• Так, але це було інше! І так, Сі-Сі мені подобався та й він завжди чіплявся за мене, як за щось постійне в своєму житті, але ми не були разом в повному розумінні цього слова.
• Що ти маєш на увазі? – питає подруга.
• Ми не були опорою один для одного, точніше я намагалась, і він намагався, але швидко втомлювався. Згадай наші стосунки? Він грубіянив мені на кожному кроці, я завела роман з Джоном, він зраджував мені з усім, що рухається.  Я намагалась його втримати, а він хотів спробувати все на світі й ніколи не зважав на те, що я відчуваю при цьому, - обґгрунтовую свою думку, - Згадай, як він запропонував мені стосунки втрьох з тією Лаурою, здається? - додаю.
• Але він так страждав, коли ти поїхала! - зауважує Ді.
• Вірю. І я страждала. Але я думаю, що я більше страждала від розлуки з вами, ніж від того, що наше з Сі-Сі кохання зруйноване, - висловлюю висновки, які я зробила ще багато років тому, в літаку, дорогою додому після чергової втечі.
• Але чому ти тоді не могла залишитись? - дивується моя подруга.
• Тому що я не розуміла, як я зможу продовжувати дружити з вами усіма і не бути в парі з ним! - поясгюю.
• Тоді це кохання! – стверджує Діана.
• Ні, це щось, що я собі уявила! Кохання – це зовсім інше! Повір, тепер я це знаю точно! – заперечую.
• Ти про вас із Річем? – цікавиться.
• Так. Він завжди поруч. Він завжди знає про що я думаю, що я відчуваю. А я не можу дихати без нього.
• Я думаю, що просто з Сі-Сі – це було підліткове кохання, ви ще не знали чого хочете, що краще для вас, а з Річем – це вже серйозне доросле почуття, - філософствує подруга.
• Можливо, але я така дурепа!
• Чому?
• Я ледве все не зіпсувала! Знаєш, чому насправді я не сказала Жозе про Жозе?
• Чому? – повторює питання Діана.
• Я боялась зустрічі з Сі-Сі, боялась, що ця хвороба знову повернеться, що я зраджу Річу й врешті решт втрачу його! – розповідаю.
• Дурненька! – гладить мене по руці подруга.
• Ага! Так мені і Річ говорив. А я боялась! Панічно!
• Ти так кохаєш Річа?
• Так! – роблю ковток коньяку, - А коли все ж таки я зустрілась з Сі-Сі та він мене поцілував - я нічого не відчула, уявляєш? Зовсім нічого! Я була готова сама його розцілувати!
• Ви цілувались? – напружено запитує Ді. Зовсім вилетіло з голови, що Жанет її сестра"
• Так. Він хотів мене переконати, що «наше кохання» живе й що він і досі «жити без мене не може», - відповідаю.
• Себаст’єн в своєму стилі…
• Так. Коли він виросте? Чому він не може цінувати те, що має? - висловлюю те, про що давно думала.
• Не знаю. Але він і справді все ще той самий підліток, - сумно відповідає подруга.
• Жанет шкода. Вона його кохає, а він як завжди. Як ти це допустила? - докоряю.
• А що я могла зробити? – виправдовується.
• І правда, - мовчимо, - Я спробую з ним поговорити ще раз?
• Не знаю, чи дасть це результат, - вагається Діана.
• Та так, але я спробую, - обіцяю, - Слухай, а що там у Каті й Алекса?
• А що?
• Тобі не здається, що старе кохання не іржавіє? – посміхаюсь.
• Здається, - підморгує подруга, - Сама така, - сміємось.
• А що у вас із Патріком?
• Ти ж пам’ятаєш мою історію з Пітером?
• Так, ти заради нього покинула Патріка, але потім у вас щось не склалось і ти прилетіла на острів, - переказую, що пам’ятаю, - І у вас щось знову накльовувалось із Патріком. Ви завжди здавались мені одним цілим і я ніколи не розуміла як ви можете бути окремо та не вірила в життєздатність ваших стосунків з Пітером і Ліндою. Вибач.
• Ти права, Джи. Все так і є, - сумно підтверджує Ді, - Але тоді ми з ним ще цього не розуміли. Та знову розійшлись. Мене покликав Пітер і я полетіла до нього. Ми зустрілись в Парижі два роки тому, коли Пітер зник. Я й досі не знаю, чи живий він та що сталось насправді.
• Сумно. А як ви зійшлись з Патріком? – запитую.
• Ну, спочатку ми дружили. Він дуже підтримував мене у зв’язку із зникненням Пітера. В той час чергова його подружка чекала від нього дитину, - Діана помічає моє шоковане лице і пояснює, - Так, в нього вже є двоє синів.
• Нічого собі!
• Так, - посміхається, - На чому я зупинилась? Ах, так. Чергова подружка була вагітна і він був в розпачі. Один син вже зростав без батька, а тепер другий на підході. Він прийшов до мене, в цей будинок і запитав, що йому робити?
• А ти що? – цікавлюсь.
• Порадила робити як велить йому серце, - мрійливо посміхається подруга.
• А він що?
• А він підійшов до мене, обійняв і поцілував в губи.
• Ого!
• Я питаю: що ти робиш? А він: те, що велить мені серце! І освідчився мені, - продовжує Діана.
• Ти погодилась?
• Так. Відразу й без роздумів. Сама була шокована, як легко прийшло це рішення!
• Тому що воно правильне! Так завжди буває, коли ти приймаєш правильне рішення! – обіймаю подругу, - Я така за вас рада!