Глава 9.

Знову Париж. Напрочуд чудова погода. Сніг сяє на сонці. Ловлю себе на думці, що скучила за снігом. Останній раз я бачила його кілька років тому на зимових канікулах в Юті. Я тоді вивихнула руку, коли намагалась навчитись кататись на лижах, й Річ возився зі мною, як з малою дитиною. Не знаю, хто отримував від цього більше задоволення.

            На виході з аеропорту мене знову зустрічає водій. А він симпатичний. Забирає валізу. Зупиняю його за руку.

• Як Вас звуть?
• П’єр, мадам, - відповідає.
• Дякую, П’єр. Рада Вас знову бачити, - ловлю на собі здивований погляд й сідаю в машину. За мить чоловік складає мені компанію.
• Як Ваши справи? – намагаюсь його розговорити.
• Дякую, у мене все добре, - очі П’єра не вміщаються в дзеркало заднього огляду.
• Відвезіть мене, будь ласка, відразу в офіс, а потім завезіть мою валізу в готель, де я зупинялась минулого разу та до сімнадцятої можете бути вільні, - інструктую.
• Дякую, мадам!
• П’єр, - зупиняю водія, - В мене до Вас особисте прохання, - роблю жалісливе личко, - Ви не могли б, будь ласка, купити якихось смачнющих тістечок, на Ваш смак? Ввечері мене запросили друзі в гості, а я за день точно не встигну? – й простягую йому кілька купюр.
• Авжеж, мадам!
• Дуже-дуже дякую! І решту залиште собі!
• Добре, мадам! – от заладив: «Мадам-мадам-мадам».

А він симпатичний, цей П’єр. Треба роздивитись його краще й зібрати інформацію. Я ж обіцяла Аделіні зайнятись єю!

День проходить як завжди: зустрічі, наради, перевірки, контролі. На виході з офісу даю секретарці завдання зробити мені копію особової справи П’єра. Можу ж я, іноді, користуватись можливостями, які мені дає моя посада?! Але, здається, дівчина мене неправильно розуміє. Все одно!

Водій чекає на мене біля входу. Вітаюсь і називаю адресу. Він відразу розуміє де це й рушає. Пробки. Встигаю зателефонувати додому.

• Привіт, коханий!
• Привіт, люба! – чую рідний голос і втома вивітрюється, - Як долетіла?
• Спала. Стюардеса ледве розбудила мене перед посадкою, - розповідаю.
• От і добре! Як день? – наш звичайний ритуал.
• Все як завжди – метушня, - ділюсь, - Як вдома?
• Сьогодні закінчили з врожаєм. Нарешті, надійшов сертифікат на молоко на наступний рік. Рутина.
• Як діти?
• Джейк дзвонив, що залишиться сьогодні в гуртожитку, - говорить чоловік. Стукаю пальцями по пластику авто. Треба з’ясувати з ким він там залишається.
• А Жозе?
• В гостях у Дейзі МакКалістер. Обіцяла не затримуватись.
• Добре! Тримайтесь там без мене!
• Цілую тебе! – шепоче Річ.
• Кохаю тебе! – відповідаю і зкидаю виклик.

Відразу пишу повідомлення Джейку і Жозе з однаковим текстом: «Привіт! Як справи?». Жозе відповідає за мить: «Привіт! Все ок. Я у Дейзі. Недовго. Як ти?». Джейк мовчить. Відповідаю доньці: «Долетіла нормально. Їду до Діани. Не знаєш де Джейк?». Одержую у відповідь: «Ок. Гарного вечора!». Про брата ані пари з вуст! Знає, але, хоч ріж, не скаже! «І тобі!», - відправляю у відповідь.

Авто зупиняється біля симпатичного котеджу на околиці. Виходжу. П’єр подає мені пакунок з тістечками. Дякую й відпускаю його до ранку.