Глава 8.

• Це була дійсно крута ідея, Джино, - тре руки Патрік, - Тепер ми можемо розгулятись не шокуючи дітей!

Сміємось.

• Наливай! – вигукує Жозе.
• Ви наливайте, а ми приготували ще один сюрприз на який нас надихнув колаж Жозе! – говорить Аделіна й розгортає на стіні білий екран, - Поставте хтось проектор, - керує.

Себаст’єн і Патрік встановлюють проектор. Всідаємось. Беа розносить всім стаканчики з алкоголем. А на екрані з’являються наші старі фото з студентських часів. Ми з Каті і Діана в нашій старій кімнаті в гуртожитку, хлопці в їх кімнаті, ми в гаражі, в кафе. Сміємось, згадуємо, коментуємо.

• А це що за дивний прикид? – запитує Річ, вказуючи на фото Патріка, Себаст’єна і Алекса в костюмах янголів. Хвиля сміху.
• Це ми зшили хлопцям костюми на маскарад, - пояснюю.
• Ти зшила костюм??? – запитує Річ.
• Я поколола собі всі пальці й загубила дві голки в тканині костюму, а шили Каті та Діана, - сміюсь я.
• Слава Богу! А то я вже злякався, що ти не та, за кого себе видаєш! – підморгує мені чоловік.
• А мені ти розповідала зовсім інше! – вигукує Сі-Сі.
• Ну, я тоді була молода й дурна та намагалась здаватись краще, ніж є насправді, - пояснюю я.
• Куди вже краще? – зауважує Себаст’єн й серйозно додає, - Ти й так неймовірна!
• Дякую, Себаст’єне! – відповідаю.
• А цю фотку пам’ятаєте? – перериває нас Каті.
• А як же! Ви на концерті в Ліоні, а я з вітрянкою в гуртожитку!
• Ну, я ж складав тобі компанію, - як завжди влучно Себаст’єн.
• А я завжди була в цьому впевнена! – говорить Ді.
• А нам розповідав, що підчепив вітрянку зовсім не від Джини, а від маленького кузена, який одночасно з ним гостював в той вікенд у його батьків! – сміється Алекс.

Дивимось фотки далі. Танцювальний марафон, автогонки, благодійний концерт для Наталі…

• Боже, як ми могли так жити! З нами постійно щось траплялось! – дивуюсь, - На кожній фотографії якась катастрофа! – дивимось на моє фото в лікарні після аварії, в яку я потрапила після того як застала Себаст'єна в гаражі із Беа, яка тоді зустрічалась із Жозе, і не розуміючи як реаґувати, втекла, сіла за кермо і на великій швидкості врізалась в огорожу.
• Так, є що згадати, нема чого дітям розповісти, - задумливо відгукується Беа.
• Беатрікс, не треба картати себе. Сталось як сталось. Добре, що все добре закінчилось! - заспокоюю я подругу і пояснюю на її запитальний поголяд, - Я знаю про ваш роман з Сі-Сі. Я тоді вас бачила в гаражі, психонула й не помітила ту огорожу, - тісніше притискаюсь до Річа.
• Але чому ти нічого нікому не сказала? – дивується Себаст’єн.
• Не знаю. Тоді мені було достатньо того, що ти вибрав мене, - відповідаю, а він опускає голову. Жанет хоче обійняти його, але чоловік пручається.
• Так, ми вдерлись в якісь хащі. Передбачалось, що буде весело подивитись фотки, позгадувати наші витівки. Але щось пішло не так, - констатує Аделіна.
• Просто ми були молоді, імпульсивні і коїли багато дурниць, - робить висновок Патрік.
• А що ти тоді скажеш про теперішні наші вчинки? – іронізує Діана.
• А зараз у нас вже старчий маразм й не потрібно звертати увагу на те що ми робимо! – говорить Жозе, а ми всі покочуємось зі сміху.
• Особисто я – зовсім не стара! – обурюється Аделіна.

Сміємось ще гучніше. Дивні вони, мої друзі, але з ними класно!

• Тобі не нудно? – запитую у Річа.
• Навпаки, навіть весело, - відповідає мій коханий, - Як комедія абсурда. Пам’ятаєш, ми дивились на Бродвеї?
• «Надто одружений таксист»? – сміємось.
• Більше двох говорять в голос, - влізає Каті.
• Річ говорить, що круговерть наших романів нагадала йому виставу, яку ми дивились кілька років тому в театрі в Нью-Йорку, - пояснюю я.
• Так, «Надто одружений таксист». Бачили? – додає Річ.
• Авжеж! Це ж французька п’єса! – відповідає Жозе.
• Яка влучна асоціація! – це Алекс, - Я коли згадував про старі й слухав про нові пригоди, все не міг зрозуміти, що вони мені нагадують.
• Ну дякуємо! – як завжди копилить губу Себаст’єн.
• Але це ж не головне, - філософськи помічає Діана, - Головне, що не зважаючи на всю цю коловерть, ми все одно друзі! Завжди поруч. Завжди приходимо один одному на допомогу. Нам завжди є що один одному сказати і комфортно, навіть, просто помовчати. Саме тому ми часто плутаємо почуття глибокої дружби із коханням.
• Так, ти права! Як завжди! – говорить Беа.
• Один за всіх і всі за одного? – виставляю наші переплетені із Річем долоні.
• Віват! – підхоплюють друзі та кладуть свої долоні зверху.