Глава 7.

На зустріч до Матіаса трохи запізнюємось, але він не виказує знервування й везе нас на місце загальної зустрічі. Я не відразу розумію, куди ми їдемо, хоча, двадцять років тому, їздила цією дорогою сотні разів на своїй старенькій машині, а коли розумію, кричу від подиву й радості.

• Невже він все ще існує?!
• Так, - спокійно відповідає Матіас.
• Хто? – запитує Річ.
• Гараж! – все ще кричу я на емоціях, - Гараж, в якому проходили репетиції хлопців, - пояснюю Джейку, який нічого не розуміє, а я чомусь радію, що хоч щось залишилось з тих часів.

Виходимо з авто й відразу заходимо в середину. Жозе вже тут. Швидко оглядаю свою дівчинку, зустрічаю її погляд. Все добре! Дякувати Богу!

• Сюрприз! – вигукують друзі.
• Це просто неймовірно! Він досі є! 
• Так! Я випадково проїздила повз і побачила наш гараж в первинному вигляді! - розповідає Діана, - Потім через знайомих знайшла власника і ми знову орендували його.
• Жозе розповів нам, що ти згадувала, як класно вони грали і ми вирішили відновити репетиції, - продовжує Беатрікс, - Знайшли інструменти.
• І минулого тижня пройшла перша репетиція, - додає Жозе, - Нам пощастило, що повернувся наш бас-гітарист, - привертає мою увагу до когось за моєю спиною. Обертаюсь.
• О Боже! Невже це ти? – кидаюсь в обійми, - Алекс?
• Так, це я, - посміхається й обіймає мене високий зеленоокий брюнет.
• Яка я рада! – знаходжу поглядом Каті таі підморгую їй, - Все добре? – запитую в них обох.
• Так! – відповідає Каті, а Алекс мовчить. Цікаво.
• Друзі, представляю вам мого чоловіка, - обіймаю його, - Річард Батлер. Це наш син Джейк, - показую на сина, - А з Жозе ви вже познайомились?
• Так, - відповідає Жозе-тато.
• Сім’я, представляю вам моїх французьких друзів, - по черзі показую і представляю, - Алекс, Аделіна, Беатрікс і її хлопець Матіаз, Себаст’єн із своєю дівчиною Жанет, - Жанет рожевіє від задоволення, - А що це за молоді люди? – показую на двох хлопців. Одному років двадцять, другому десь сім-вісім.
• Це мій син, - показує на меншого Беа, - Франсуа.
• Привіт! – говорить хлопчик.
• Привіт, Франсуа! – відповідаю.
• А це мій син, - говорить Каті і показує на старшого хлопця.
• Наш, - поправляє її Алекс, - Александр.
• Привіт, Алекс! – вітаюсь, - Можна тебе так називати?
• Привіт! Авжеж! – відповідає хлопець. Він дуже схожий на Алекса-старшого, але є щось і від Каті.
• Молоді люди, прошу називати мене або Джина, або просто Джи, як вам зручніше. І ніяких «тітоньок», - підіймаю вказівний палець. Сміємось.
• Зіграєте нам щось? – просить Діана, дивлячись на Патріка.
• Взагалі не питання! – відповідає Себаст’єн за друга й сідає за свою установку.

Він щось задумав? О, так! З перших акордів впізнаю «Може в вересні». Ді бере мікрофон і починає співати. Дівчата вмощуються на дивані, обіймаються. Беа притискається до Матіаса. Річ також притягує мене до себе. Дивна реакція у людей на цю пісню!

• Дуже красива пісня, - шепоче на вухо чоловік, - Вона твоя?
• Так, - шепочу йому у відповідь, трохи повернувши голову назад.

Звучать фінальні акорди і ми аплодуємо.

• Вау! Це дуже красиво! – вигукує Джейк, - Це Ваша? – запитує він хлопців.
• Так. Слова написав Себаст’єн, коли ми з ним розлучились і я поїхала додому в Техас, музику – Патрік, а Ді заспівала, - відповідаю за хлопців, нічого не приховуючи, - Потім дівчата дали мені її послухати телефоном і я повернулась.
• Але пісня все одно красива, - підтримує брата Жозефіна.
• А давайте «Мари кохання»? – просить Аделіна.
• Раз, два, три, - починає відлік Себаст’єн замість відповіді й звучить ще одна щемлива мелодія.

Знову зачаровано слухаємо, а потім знову оплески.

• Це також Ваша? – цікавиться Джейк.
• Так, це Патрік написав, коли Діана повернулась з Австралії, після їх тривалої розлуки, - розповідає моєму сину Аделіна.
• Патрік, Ви майстер ліричних мелодій! 
• Це винятки, в основному я пишу рок, - відповідає Патрік, - І давай на «ти»? А то я відчуваю себе дідусем, - і подає руку Джейку, щоб зкріпити договір.
• Ок, - тисне руку у відповідь хлопець.
• Давайте, щось веселіше? – прошу.

Себаст’єн знову замість відповіді починає рахувати і хлопці грають свої композиції, а ми помалу починаємо підтанцьовувати, а потім стаємо в коло і танцюємо.

• Коли твій хлопець музикант, з музикою ніяких проблем, а от кавалерів для танців завжди не вистачає, - скаржиться Каті.
• Як я тебе розумію, - відповідає Ді.
• А я свого музиканта ніколи й ні на кого не проміняю, - голосно говорю та обіймаю чоловіка.
• Я також! – Діана посилає повітряний поцілунок Патріку.
• Ага, - якось в’яло підтримує нас Каті. Так-так!
• Дівчата, ми ж підготували фуршет! Давайте накриємо стіл та хлопці трохи відпочинуть! – згадує Беатрікс.