Доля

Глава 7.

На зустріч до Матіаса трохи запізнюємось, але він не виказує знервування й везе нас на місце загальної зустрічі. Я не відразу розумію, куди ми їдемо, хоча, двадцять років тому, їздила цією дорогою сотні разів на своїй старенькій машині, а коли розумію, кричу від подиву й радості.

  • Невже він все ще існує?!
  • Так, - спокійно відповідає Матіас.
  • Хто? – запитує Річ.
  • Гараж! – все ще кричу я на емоціях, - Гараж, в якому проходили репетиції хлопців, - пояснюю Джейку, який нічого не розуміє, а я чомусь радію, що хоч щось залишилось з тих часів.

Виходимо з авто й відразу заходимо в середину. Жозе вже тут. Швидко оглядаю свою дівчинку, зустрічаю її погляд. Все добре! Дякувати Богу!

  • Сюрприз! – вигукують друзі.
  • Це просто неймовірно! Він досі є! 
  • Так! Я випадково проїздила повз і побачила наш гараж в первинному вигляді! - розповідає Діана, - Потім через знайомих знайшла власника і ми знову орендували його.
  • Жозе розповів нам, що ти згадувала, як класно вони грали і ми вирішили відновити репетиції, - продовжує Беатрікс, - Знайшли інструменти.
  • І минулого тижня пройшла перша репетиція, - додає Жозе, - Нам пощастило, що повернувся наш бас-гітарист, - привертає мою увагу до когось за моєю спиною. Обертаюсь.
  • О Боже! Невже це ти? – кидаюсь в обійми, - Алекс?
  • Так, це я, - посміхається й обіймає мене високий зеленоокий брюнет.
  • Яка я рада! – знаходжу поглядом Каті таі підморгую їй, - Все добре? – запитую в них обох.
  • Так! – відповідає Каті, а Алекс мовчить. Цікаво.
  • Друзі, представляю вам мого чоловіка, - обіймаю його, - Річард Батлер. Це наш син Джейк, - показую на сина, - А з Жозе ви вже познайомились?
  • Так, - відповідає Жозе-тато.
  • Сім’я, представляю вам моїх французьких друзів, - по черзі показую і представляю, - Алекс, Аделіна, Беатрікс і її хлопець Матіаз, Себаст’єн із своєю дівчиною Жанет, - Жанет рожевіє від задоволення, - А що це за молоді люди? – показую на двох хлопців. Одному років двадцять, другому десь сім-вісім.
  • Це мій син, - показує на меншого Беа, - Франсуа.
  • Привіт! – говорить хлопчик.
  • Привіт, Франсуа! – відповідаю.
  • А це мій син, - говорить Каті і показує на старшого хлопця.
  • Наш, - поправляє її Алекс, - Александр.
  • Привіт, Алекс! – вітаюсь, - Можна тебе так називати?
  • Привіт! Авжеж! – відповідає хлопець. Він дуже схожий на Алекса-старшого, але є щось і від Каті.
  • Молоді люди, прошу називати мене або Джина, або просто Джи, як вам зручніше. І ніяких «тітоньок», - підіймаю вказівний палець. Сміємось.
  • Зіграєте нам щось? – просить Діана, дивлячись на Патріка.
  • Взагалі не питання! – відповідає Себаст’єн за друга й сідає за свою установку.

Він щось задумав? О, так! З перших акордів впізнаю «Може в вересні». Ді бере мікрофон і починає співати. Дівчата вмощуються на дивані, обіймаються. Беа притискається до Матіаса. Річ також притягує мене до себе. Дивна реакція у людей на цю пісню!

  • Дуже красива пісня, - шепоче на вухо чоловік, - Вона твоя?
  • Так, - шепочу йому у відповідь, трохи повернувши голову назад.

Звучать фінальні акорди і ми аплодуємо.

  • Вау! Це дуже красиво! – вигукує Джейк, - Це Ваша? – запитує він хлопців.
  • Так. Слова написав Себаст’єн, коли ми з ним розлучились і я поїхала додому в Техас, музику – Патрік, а Ді заспівала, - відповідаю за хлопців, нічого не приховуючи, - Потім дівчата дали мені її послухати телефоном і я повернулась.
  • Але пісня все одно красива, - підтримує брата Жозефіна.
  • А давайте «Мари кохання»? – просить Аделіна.
  • Раз, два, три, - починає відлік Себаст’єн замість відповіді й звучить ще одна щемлива мелодія.

Знову зачаровано слухаємо, а потім знову оплески.

  • Це також Ваша? – цікавиться Джейк.
  • Так, це Патрік написав, коли Діана повернулась з Австралії, після їх тривалої розлуки, - розповідає моєму сину Аделіна.
  • Патрік, Ви майстер ліричних мелодій! 
  • Це винятки, в основному я пишу рок, - відповідає Патрік, - І давай на «ти»? А то я відчуваю себе дідусем, - і подає руку Джейку, щоб зкріпити договір.
  • Ок, - тисне руку у відповідь хлопець.
  • Давайте, щось веселіше? – прошу.

Себаст’єн знову замість відповіді починає рахувати і хлопці грають свої композиції, а ми помалу починаємо підтанцьовувати, а потім стаємо в коло і танцюємо.

  • Коли твій хлопець музикант, з музикою ніяких проблем, а от кавалерів для танців завжди не вистачає, - скаржиться Каті.
  • Як я тебе розумію, - відповідає Ді.
  • А я свого музиканта ніколи й ні на кого не проміняю, - голосно говорю та обіймаю чоловіка.
  • Я також! – Діана посилає повітряний поцілунок Патріку.
  • Ага, - якось в’яло підтримує нас Каті. Так-так!
  • Дівчата, ми ж підготували фуршет! Давайте накриємо стіл та хлопці трохи відпочинуть! – згадує Беатрікс.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше