Глава 6.

І знову Париж. Але сьогодні я не сама. Поруч чоловік і діти. За бортом мерзенна погода. І на виході нас зустрічають мої друзі. Чи стануть вони нашими?

            Діана і Патрік, Жозе та Каті машуть нам руками. Машу у відповідь. Спускаємось з ескалатора. Жозе йде поруч зі мною. Річ тримає за руку.

• Джино!
• Привіт мої любі! – обіймаю всіх по черзі, - Скучили?
• Раді тебе знову бачити! Знайом вже нас! – висловлює думки друзів Патрік.
• Цей красень, - вказую на коханого, - Мій чоловік Річард Батлер! Я – міссіс Батлер, якщо що, - сміюсь. Річ тисне руку чоловікам та киває жінкам..
• Дуже приємно познайомитись із Вами, - відповідає Патрік.
• Краще пізно, ніж ніколи, - вставляє Жозе шпильку.
• Навзаєм, - мій чоловік лаконічний, як завжди.
• Ти говориш французькою? – запитує Патрік.
• Так, Річ і Джейк з Канади – там всі говорять французькою, а Жозе вчила з репетитором. Так що мовного бар’єра в нас не буде, - пояснюю, а тато моєї дитини вдячно дивиться на мене, - Цей молодик, наш син Джейк, - представляю хлопця. Він повторює дії свого батька.
• Дуже раді знайомству! – відповідають мої друзі.
• Ну, а цю красуню, думаю, що ви впізнали б в натовпі, - трохи підштовхую вперед доньку, - Жозефіна.
• Привіт, доню! – підходить до неї Жозе, - Можна я тебе обійму? - нерішуче запитує.
• Привіт, - тихо відповідає Жозе. Соромиться, - Так.

Жозе міцно обіймає свою дитину вперше в житті, потім відпускає, але бере за руку.

• Пробач мені, за те що не був поруч, поки ти зростала! - щиро говорить чоловік.
• Не треба, я все розумію. Мені мама все розповідала, - відповідає донька.
• Давай спробуємо надолужити? – пропонує Жозе.
• Звісно! Думаю, що в нас все вийде, - відповідає дівчина, - А я дійсно на Вас дуже схожа! Я думала, що мама перебільшує. На фото це якось інакше виглядає.
• Так, давайте я представлю вам моїх друзів? Це Діана, наша совість й берегиня всіх секретів і таємниць, - показую на Ді, - І вони з Патріком, - показую на її чоловіка, - Нарешті зрозуміли, що створені один для одного та одружились!
• Ви прекрасна пара! Мені Джи багато про вас розповідала і я саме так вас і уявляв, - ввічливо відповідає Річ.
• Це Жозе – тато Жозефіни. З іменами якась накладочка, не знаходите? Треба щось придумати? – хитро посміхаюсь.
• Тільки не Жо-Жо, - складає руки в благальному жесті Жозе-тато. Сміємось.
• Ця красуня, наша Каті, завдяки їй ми познайомились з хлопцями й все закрутилось, - представляю Каті, - Зараз, вони з Жозе-татом пара. Жозе-тато підійде? – уточнюю в свого колишнього.
• Влаштовує! – плескаємо один одного долонями.
• Так, давайте в готель, а далі вирішимо, - підхоплює мене під лікоть Річ, - А то ми перегородили тут пів зала.

Виходимо на вулицю. Дощ заливає тротуари й ми швидко розсідаємось по авто і не так швидко доїжджаємо до готелю. Заселяємось й заходимо в наш номер. Загальна кімната і три спальні.

• Ми сподівались, що ви зупинитесь у нас, - засмучена Діана.
• Ді, ну навіщо ми будемо вас обтяжувати, якщо дядечко за все платить? – підморгую, - Так, які в нас плани? - змінюю тему.
• Я б хотів ближче познайомитись з Жозе, - починає Жозе-тато, - Можливо, ми прогуляємось? – звертається до доньки. Дівчина поглядом питає в мене дозволу.
• Доня, чини, як ти хочеш сама, - відповідаю в голос.
• Так, я хочу погуляти з Вами, - приймає рішення Жозефіна.
• Тоді пішли?
• Так.
• Ми на зв’язку, - обертається Жозе, - Ввечері, як домовились? – питає у Патріка.
• Так, - відповідає той. Що це ще за таємниці?

Жозефіна з батьком виходять з номера. Хоч би все було добре. Моя дівчинка така непередбачувана. Дивлюсь на чоловіка. Він підходить ближче й обіймає мене за плечі, з другого боку підходить Джейк та бере мене за руку. Мої лицарі! Вдячно посміхаюсь улюбленим чоловікам.

• Ми подумали, що ти захочеш показати своїм хлопцям Париж твоєї юності й тому запланували сюрприз на вечір, - говорить Каті і швидко додає, - Впевнена, що він тобі сподобається!

Мені б твою впевненість! Але ідея з прогулянкою тільки з моїми хлопцями мені подобається.          

• Так, я хочу показати Річу і Джейку студентське містечко, наше кафе, гуртожиток.
• От і прекрасно! Гуляйте! А о сімнадцятій Матіас забере вас на вулиці …, - керує Ді, - А Жозе з Жозе, - сміється, - Приїдуть відразу на місце.
• Домовились! – погоджуюсь із друзями й обертаюсь до хлопців, - Пішли?
• Так!

Залишаємо речі нерозібраними, зачиняємо номер й розходимось в різні боки біля входу в готель. Ми з чоловіком та сином гуляємо весь день пішки, обідаємо в маленькому ресторанчику, роздивляємось студентське містечко, яке я вже не впізнаю. А на місці нашого кафе зараз KFC. Прикро.