Глава 5.

В літаку відразу засинаю, стюардеса будить мене вже перед посадкою. Швидко пересідаю на внутрішній рейс, Ще півтори години і Даллас. Спускаюсь ескалатором й очима шукаю в натовпі зустрічаючих чоловіка. Ось! Він також мене побачив! Високий атлетичний блондин майже біжить на зустріч не відводячи погляду. Підхоплює мене в обійми. Поцілунок палкий гарячий жаданий.

• Привіт!
• Привіт! – подає мене букет червоних троянд із зрізаними шипами. Він завжди дарує мені червоні троянди із зрізаними шипами. Я так до цього звикла, що якщо він перестане мені їх дарувати, я, мабуть, помру. Але я йому про це ніколи не скажу. Дурепа?
• Пішли, - обіймає мене правою рукою, лівою підхоплює забуту мною валізу й веде мене на вихід.

Сідаємо в авто. Рушаємо. Тільки мій чоловік вміє кермувати лівою рукою, а правою при цьому накриває мої руки, відриваючи її тільки для того, щоб перемкнути коробку передач. Як я могла стільки років боятись зустрітись з Себаст’єном? Думала, що між нами може щось спалахнути? Що? У порівнянні з цим, між мною і Сі-Сі ніколи нічого не було! Дурепа! Кладу голову на плече Річа.

• В нас нічого не було, - тихо говорю.
• Знаю.

Здивовано підіймаю голову.

• Я це знав ще до твоєї поїздки і говорив тобі про це тисячу разів, а ти не вірила, - впевнено продовжує.
• Ти мене знаєш краще ніж я сама, - дивлюсь чоловіку в очі.
• Просто, я тебе кохаю! – відповідає.
• Я тебе також дуже кохаю! – і додаю, - Вези мене додому!
• За годину будем. Поспиш?
• Ні, я в літаку виспалась, - це правда, - Що нового вдома? Як діти?
• Дейзі привела лоша. Чорне, як Тор.
• Круто! Відразу покажи мені! Можна я назву його? Це хлопчик чи дівчинка? – запитую. Тор – кінь Річа. Якщо лоша дійсно пішло в татка буду випрошувати його собі. Маріза вже не така швидка, як раніше. Поки лоша підросте, їй вже буде час на відпочинок.
•  Це хлопчик й, звичайно, ім’я придумуєш ти. В тебе це добре виходить, - посміхається чоловік.
• А діти? – допитуюсь я.
• Джейк підбив око Уілу Хантеру.
• Цей бовдур знову чіплявся до Жозе? - відразу здогадуюсь, адже в мого сина із сусідським хлопцем лише одна причина для бійки.
• До нього, здається, не доходить. Поспілкуюсь з його батьком, хай вгамує свого малюка, - знизує плечима Річ.
• Джейк цілий? – хвилююсь, а коханий вигинає брови в подиві.
• Серйозно? У Хантера руки закороткі! - впевнено відповідає він.
• Я мама і переживаю за своїх дітей, - обурююсь, - Поговорю з Жозе, щоб менше хвостом вертіла перед цим Уілом.
• Щоб вона не робила, цей хлопець не має права до неї торкатись без її на те дозволу! - заперечує чоловік.
• Згодна, але провокувати також не треба! - традиційно стою на своєму.

Мовчимо. Сперечатись ми можемо тільки через дітей. Річ шалено їх любить й закриває очі на всі їх недоліки. Я також їх люблю до запаморочення, але трохи більш об’єктивна в їх оцінці.

Дивлюсь на пейзаж навколо, на чоловіка поруч, думаю, про дітей і близьких мені людей, що чекають мене вдома. Дякую тобі, Господи! Дякую, що дав мені все зрозуміти! Дякую тобі, за це життя!