Глава 3.

Заходжу в номер. Приймаю душ, сушу волосся, паралельно зкидаючи речі в валізу. Легкий макіяж. Джинси й улюблена блуза насиченого зеленого кольору. Дивлюсь на годинник. Вдома зараз розпал робочого дня, а цієї пори на ранчо багато роботи: збір врожаю, забій тварин, але руки тремтять і калатається серце – хочу почути його голос! Рішуче телефоную. Річ бере слухавку з першого гудка.

• Привіт, кохана! – м’який баритон обпинає моє тіло як у кокон. Чекав.
• Привіт! Вибач, що заважаю! 
• Як пройшла друга розмова? Все добре?
• Все пройшло набагато краще, ніж я собі уявляла, - посміхаюсь, - Ти був правий.
• Я завжди правий! – з мрійливою посмішкою закочую очі.
• Пробач мене, - тихо прошу.
• За що, Джи?
• За те, що це завжди стояло між нами, - шепочу. Яка я дурепа! Як я могла псувати нам життя тим, чого, насправді, не було!
• Не перебільшуй! Від цих дурниць найбільше мучилась ти сама, - заспокоює мене Річ, - Я тебе кохаю і завжди знав, що і ти мене кохаєш!
• Це так! Ти, навіть, не уявляєш як я тебе кохаю! Скажу більше: до сьогодні я і сама цього не уявляла! 
• Їдь додому, - кличе.
• Зараз вечеря з усіма, потім п'ятнадцять годин в дорозі і я вдома, - в моєму голосі смуток, ще довго.
• Чекаю тебе в аеропорту!
• Лечу!
• Тобі Жозе направила повідомлення. Подивись, там щось важливе, - нагадує.
• Так, я його бачила, але ще не відкривала. Обов’язково перегляну в машині дорогою до ресторану, - обіцяю і додаю, - Переказуй вітання дітям!
• Обов'язково! До зустрічі! Люблю тебе! – прощається.
• А я тебе! – як класно, що є мобілки!

Здаю номер та їду до ресторану. Потрібно водію залишити чайові, я його зовсім замучила постійними очікуваннями!