30 глава

Увесь цей місяць, коли Олега мали покликати інші інвестори, Таїсія була сама не своя. «Та нервую, аж не можу. Невже я так боюся за нього?» міркувала іноді жінка про свій  дивний стан.  В неї то крутилася голова. То вона відчувала, що ось-ось втратить свідомість. То з`являвся скажений апетит, то навпаки зовсім не хотілося їсти. Почало тягнути на солодке, особливо на запах здоби. Дім тепер нагадував пекарню. Тася навіть відчула, що набирає вагу. Нові гарні сукні стовбурчилися і морщилися на деяких пікантних місцях. Спочатку вона відмахувалася. «Це нерви!» - казала собі та чоловіку. А зараз вона зрозуміла, що це - не тільки нерви. Давно забуте відчуття всередині казало їй, що справа не в нервах. Щоб зрозуміти, що з нею відбувається Таїсія зазбиралася до лікаря, якого вже давно не відвідувала – жіночого лікаря.

Олег стояв та дивився на присутніх. Майже усі вони були йому давно знайомі. «Хто з них носив план позбутися його?» - кипіло в його голові в цей доленосний момент. Олег обвів очима присутніх. Але й присутні пильно дивилися на нового акціонера. В їх очах читався жах. Вони всі впізнали його. Очі присутніх були широко розкриті. А в когось відкрився навіть рот. «Вітаю! Мене звати – Олег Дмитрович. Доля Олег Дмитрович», -  презентував себе чоловік. Олег зробив крок до столу та пильно подивився на головуючого Палкіна Дениса Павловича. Той сидів в голові столу. Чоловік дивився вперед так, наче побачив привід. Він закляк на своєму місці. А його обличчя стало червоним. По обличчю покотилися величезні краплі поту. Але він так й сидів не рухомий. Наче забракло сил просто підняти руку та обтерти своє обличчя платком. Коли Олег зовсім наблизився та узявся руками за стілець, щоб посунути його та сісти, Палкін нарешті ожив та підвівся. Він встав та пильно дивився в очі колишньому другу. Намагався зрозуміти, хто зараз перед ним - колишній товариш, чи зовсім інша людина? Кочмарський спокійно сів та звернувся до чоловіків, наче нічого тут зараз не відбувалося: «Я радий познайомитися та працювати з поважним панством. Я бачив, що концерну потрібні суттєві вливання. Я зможу бути корисним та вивести будівництво на новий рівень. Гроші допоможуть знов розморозити будівництво житлових комплексів. Продаж кватир надасть нам друге дихання. А ще я прийшов з новими клієнтами. Декілька замовлень на будівництво двох великих торгівельно-розважальних комплексів в столиці та  декілька супермаркетів у маленьких містах області й фінансові труднощі, які з`явилися в останні часи можна буде подолати!» - розповів твердо та впевнено чоловік. Він знов обвів очами присутніх та запитав їх: «Які будуть питання?». «А чому ви вирішили з нами співпрацювати?» - нарешті хтось подав свій голос. «Бо мені це цікаво!» - відповів так, щоб ніхто в ньому не засумнівався й одночасно не здогадався про його  справжні мотиви. П`ять пар очей слідкувало за Кочмарським та дивилося так, наче хотіло просвітити його мозок наче рентгеном.

Я дивився поперед себе, але відчував погляди збоку від мене. Я відчував  напруження присутніх, їхній страх, їхню невпевненість. Звісно, коли я йшов сюди, я знав, що раді тут мені не будуть. Але зараз тут  змішалося майбутнє, минуле та теперішнє. Присутні геть не розуміли, хто зараз перед ними й тому їм було лячно та моторошно. Страх за майбутнє сковував мозок. Хто він – Кочмарський – засновник компанії та колишній її лідер, чи невідомий  підприємець Доля? Що він приніс з собою? Чого варто від нього очікувати? А моя страшна смерть нагадувала про минуле, яке назавжди буде спаплюженим страшними вчинками, яким нема терміну давності. Та яке може перетворитися на страшне  теперешнє. Все це я читав в їхніх очах, відчував в їхньому диханні. Але коли я заговорив про гроші, про прибуток, їхні калькулятори в голові умить увімкнулися, не дивлячись на усі страхи та теперішнє непорозуміння. І я це теж відчув. Відчув, як їхній мозок почав рахувати, як в очах заблищали цифри. Я сміливо поділився своїми планами на майбутнє. Чесно називав суми, які я хотів вкласти  в цей  бізнес. І я знав, що я не помилюсь. Так, бажання наживи, любов до надприбутків виявилися сильнішими за  страх минулого, за бажання колись позбутися мене. «Так, хлопці, я ще можу бути корисним для вас. А от чи корисні ви мені? Оце вже питання!» - запитував я сам в себе та радів в душі, що не помилився, обираючи подібну стратегію.

Коли наша нарада закінчилася, я підвівся та ще раз зверху подивився на присутніх. В цю мить я відчував себе переможцем. Я повернувся і я знаю, що тепер робитиму! Встав з-за столу я один з перших та пішов до виходу. А коли вже виходив на останок кинув погляд на  колишнього свого товариша.. Денис, як хижий птах уважно слідкував за  мною. Наші погляди зустрілися. Я побачив в його очах щось неприємне, щось чорне та таке ненависне. Здається, він впізнав мене. Я не помилявся. Я холодно посміхнувся йому у відповідь та зачинив за собою двері.

В коридорі на мене чекав Віталій. Я подивився знову на порожній хол. Тільки я один з`явився з охоронцем. «Нічого. Так було треба!» - відразу заспокоїв я сам себе.

Віталій миттєво підвівся, коли я з`явився у холі. Чоловік поправив брюки та підійшов мовчки до мене. «Тепер у мій офіс», -  повідомив я йому про свої плани й ми удвох попрямували в бік ліфтів. Мені так хотілося знати, що там зараз відбувається за моєю спиною. Але підслуховувати – це не моє. Врешті все тайне стає відомим чи відразу, чи потім. Тепер я в цьому не сумніваюся.

_______________________________________________

Палкін знов колупався в документах. Він дивився у папери, але нічого не бачив перед собою. Його думки неслися слідом за новим акціонером. Коли він його побачив, він вірив та не вірив своїм очам. «Так не буває!» - сказав він сам собі, коли такий собі пан Доля привітався та стіл за стіл переговорів. Хоч Денис намагався не подавати вигляду, але весь час його очі слідкували за новачком. Як він каже, як поклав руки, як його пальця перегортають сторінки. Він наче спокійний, але здається, що з його рота, очей вмить вийде вогонь та попалить тут усе, а на сам перед його – Дениса Палкіна. Ось так пройшла нарада для Дениса Павловича. Він слухав, але весь час гадав – це він, Кочмарський, чи не він, а якийсь химерний  підприємець Олег Доля? І тільки коли все закінчилося й незнайомець покрокував до входу, щось в голові В голові Палкіна щось клацнуло – що хода, хода була як в його покійного друга. Хоч чоловік ледь помітно шкутильгав, але все інше казало, що це ішов до дверей Олег Кочмарський – колишній господар всього цього. «Звідки він узявся? З якого пекла виліз!» -  Міркував Денис Павлович. Він дивився на нового акціонера наче бажав його зараз спопелити поглядом. «Чи не пече йому у спину?!» - вмить прийшла  до нього думка з часткою іронії. Та дійсно, чоловік наче почув його слова та відчув його гарячий погляд й озирнувся та подивився в його бік. Денис спіймав погляд суперника й зрозумів – так міг дивитися тільки Олег. Нема сумнівів, що це він. Кочмарський   холодно посміхнувся, наче вловив  думки Палкіна. Відразу на душі стало моторошно. Тілом наче пробіг електричний струм, а по спині покотилися холодні краплі поту. «Без сумнівів, це Кочмарський. Але він нічого не доведе! Концерн мій та моїм залишиться!» -  злобно проказав про себе Палкін та гучно хлопнув, закриваючи папку з паперами. Він відірвався від документації та подивився на присутніх. Ті теж не виглядали спокійними. Хтось спорив, що нові вливання нічим не допоможуть та час позбавлятися акцій компанії. Хтось навпаки вже рахував прибутки. «Невже їм байдуже, що це повернувся Кочмарський?» - запитав себе бізнесмен. Побачене ще більше роздратовувало його. «Леся!» - гукнув він свою помічницю. Леся з`явилася, як по команді та пильно подивилася на свого начальника. «Треба підготувати контракти. А ще, як надійдуть кошти, теж відразу повідом мене!» - наказав той. Леся кивнула у відповідь. Хоч вона уважно слухала чоловіка, все одно здавалася якоюсь розгубленою. «Та прибери тут усе!» - скомандував чоловік на додачу, виходячи з переговорної.