29 глава

Світило сонечко. День обіцяв бути погожим та приємним. Олег їхав на зустріч та посміхався сам собі, сидячи за кермом. Він давно не зустрічався з приватним детективом. А зараз він вважав, що йому має пощастити. В такий приємний теплий день не може не пощастити. Вони домовилися зустрітися в Маріїнському парку. Тому чоловік прямував зараз саме туди.

Чоловіки зустрілися біля фонтану, якій не працював, бо був не сезон. Олег помітив, що в руці його напарник тримав пакунок з Шауромю. «Не бажаєте Шаурми?» - запропонував йому детектив. «Ні, дякую!» - відповів підприємець. «А я з`їм. Не встиг вдома поснідати» -  виправдався співрозмовник. «То ж як наші справи?» - поцікавився  Олег. Чоловік жував, а коли проковтнув, то почав розповідати.

Я знайшов багато цікавого. Але от до головного, вибачте не дійшов. В цілому, справи в компанії йдуть по східній. Й це було дізнатися не важко. Працівникам не платять зарплатню. Кілька будівництв припинилося, чи як там, було заморожено. Ті, хто вклали гроші зараз виходять під вікна головного офісу на протести. Я заплатив декільком й дізнався, що люди нервують. А от акціонери налякані новим прізвищем. Й це ваше прізвище.

«Це вже цікаво! Значить компанія потребує вливань», - підсумував бізнесмен. «Так» - погодився з ним детектив. «А  саме цікаве. Що сталося, що мене вирішили позбутися?» - запитав Олег. «А от про це ніхто й нічого. Усі повірили у нещасний випадок. Вас дійсно похоронили та не чикають. Вибачте! Я знаю, що це звучить не приємно», - відповів чоловік. Олег зітхнув та проказав: «Неприємно – це м’яко кажучи». Напарник погодився з ним незрозумілим мугиканням. «І що, нічого не відбувається?» - запитав з надією в голосі Кочмарський. «Як вам сказати?, - почав детектив, - Я слідкував за вашим старим другом та за його шісткою Ясміною. І що я помітив? Періодично вони навідувалися до когось з Офісу Президента. Я довго-довго шукав. Але, як то кажуть рибка зірвалася з гачка». «Як це?» - не зрозумів його слів бізнесмен. Чоловік простягнув недоїдений пакунок Олегу та очами попрохав потримати. А потім поліз у папку. Звідти він витягнув фотографії. Олег подивився на світлини та побачив на них ви ходячого з дверей Офісу Президента спочатку Палкіна, а потім й молодого чоловіка  по прізвищу Ясміна. Щось він не пригадував такого в компанії. Але зараз він не дуже довіряв своїй пам`яті. Вони по черзі сідали у чорний Ленд Крузер. «Так от номери!» - голосно проказав Олег, підказуючи другому про недоліки його праці. «Так, номери. Ви думаєте, я це не бачив?» - зі смутком проказав на це детектив. «Вони підставні!» - повідомив він Олегу. «Як це?» - запитав той. «А отак! Таких номерів не існує. Я шукав по базі. Крузак їздить на номерах під прикриттям. Потім я катався за цим чоловіком, але так нічого не з`ясував. Хто він? Це сама важлива таємниця», - закінчив детектив. Олег віддав чоловіку світлини, а потім Шаурму, коли той сховав світлини назад у папку. «Дякую за допомогу!» - сумно проказав на це Кочмарський та простягнув паперовий пакунок опоненту. Детектив узяв пакунок та криво посміхнувся: «Радий був допомогти. Телефонуйте, коли що». Чоловіки розійшлися.

«Значить там терміново не вистачає грошей!» - промовив до себе Олег, сідаючи за кермо. Він дістав мобільник та зателефонував. «Алло! Це я. Мені потрібна твоя допомога. Дістань, будь ласочка, мені з моєї скриньки на Канарах певну суму. Але будь обережним. Добре?». На тому боці погодилися. Це було видно по посмішці абонента. Чоловік завів мотор. Дорогою чоловік міркував, що з`ясувати все зможе лише опинившись всередині корпорації та особисто запитавши самого Дениса Павловича. «Треба буде запропонувати таку суму, від якої вони не зможуть відмовитися», - прийшло йому у голову. А потім ще одна сумна думка: «Нічого не поробиш, прийдеться з`явитися на найближчій нараді!».

____________________________________________

Леся готувалася до зустрічі  аукціонерів. Вона замовила воду, фрукти.  Було видно, що справи в компанії йдуть так-сяк. Вода була з найдешевших, а з фруктів були дешеві яблука та апельсини. Коли вона починала, то водичку замовляли Пер`є, а  фрукти брали не по сезону. Не економили. Не те, що тепер. Вона розклала папери. У кімнату для перемовин увійшов Денис Павлович. В чоловіка спітніло обличчя та шия. Він постійно обтирав їх серветкою. Від чого ці частини його тіла були вже червоними. Іноді він зітхав та так голосно, наче стогнав. Було видно, що чоловік нервує. Й ці нерви перекинулися й на його помічницю. Леся відчула, що в неї наче трусяться руки. Іноді вона поглядала на двері. В душі вона чекала на Ясміну. Але того поки не було. В кабінет почали набиватися люди. Усіх їх Леся бачила напередодні у ресторані. Там вони були наче поважні пінгвіни. Зараз же  чоловіки були вдягнені буденно, хтось з них навіть прийшов у джинсах. Краватки були тільки у двох. Палкін був без краватки. Від стресу він зняв її. Леся бачила, як той залишив свою краватку у чорно-червону клітинку на дверях свого кабінету. «Цікаво, він її потім там знайде?» - запитала сама себе Леся. Дівчина на мить уявила, як після, її шеф бігає по кабінету та шукає втрачену річ. Вона посміхнулася на мить від цієї веселої думки. На землю її опустив хтось з присутніх. «Дівчино, ви будете починати?!» - хтось гаркнув до неї. Хто, Леся не встигла побачити. Вона ще раз подивилася на двері. Ні, Ясміни не було. «Може ще почекаємо?» - якось невпевнено запитала вона у  шефа. «Вже усі тут!»- голосно проказав той, давши зрозуміти, що чекати нема на кого.

Чоловіки сварилися. Вони то звинувачували Палкіна у невмінні вести бізнес, то вимагали піти з корпорації взагалі. Палкін огризався та постійно нагадував, що це в нього п’ятдесят один відсоток усіх акцій. Після криків та звинувачень наголосили, що приймуть гроші нового  інвестора та замість Ясміни введуть його у акціонери.