25 глава

Олег та Тася повернулися у містечко, наче знов  з медового місяця. Зараз вони усюди ходили разом, трималися за ручки. Читання літератури про покращення стосунків пішло парі на користь. Мати коли побачила цих закоханих голуб’ят, аж скривилася та сплюнула від злості. Жінка прожила складне життя, її чоловіка не можна було назвати а ні романтичним, а ні дбайливим. Все що стосувалося романтики у парі жінка геть не розуміла.  Вона одружилася, швидко народила доньку й все пішло обертатися тільки навколо дитини. Її коробило усе подібне. А може це десь усередині, дуже глибоко вона заздрила своїй дочці, що та стала потрібною, стала знов закоханою, та наче знов повернулася у свою юність.

Бо коли ми кохаємо, то не важливо скільки нам років, ми квітнемо, як ті дерева на весні, та повертаємося до своїх юних років. Ми знову щасливі та відчайдушні. Нам знову світить сонечко, як у дитинстві, й трава стає такою ж зеленою, а небо яскраво-синім, а на душі тепло-тепло.

Таїсія везла свою валізу. На її плечі лежала Олежина рука, вона горнулася головою до чоловічого плеча та посміхалася. А Олег гордо віз свою валізу, дивився вперед та щось розповідав дружині. Але, якщо добре придивитися до нього, то десь в кутиках своїх губ, він теж посміхався та радів. Київ знов примирив подружжя.

Олег знов вирішив довіритися цій жінці та розповів їй про усі-усі свої плани, про гроші на офшорних рахунках, про те, як він діставав ці гроші та про свої побоювання бути викритим. А саме по дорозі вони разом йшли й базікали про те, як Палкін буде ламати голову, як полізе копати землю, щоб дізнатися, що це за Олег Доля по трохи скуповує його акції. «Але ж це  й твої акції!» - нагадала йому дружина. «Так. Але вони про це нічого не знають» - веселим тоном відповів Олег. Він дивився вперед та почав  вголос міркувати, що подумає Денис. Його колишній товариш та друг, які раптом з`являться заголовки у економічній пресі:

• Я так й бачу, як Палкін розгортує шпальти, а там назва: «Дніпровський бізнес знов захоплює Київ!, -  Казав та наче сміявся з сього сказаного чоловік.
• А яка різниця київський, дніпровський. А потім ти зараз Лебединський?, - Щиро не розуміла його слів жінка.
•  О це така давня історія!
• Ну то й розкажи мені. Я люблю давні історії, - сміялася дружина.
• Вони почнуть шукати, звідки гроші. Вийдуть на партнерів з Дніпра, бо вони мені інвестували. А потім роздують про дніпровську мафію.
•  Чому відразу мафію?
• Ну не мафію, звісно. Але це все тягнеться навіть з дореволюційних часів.
• Що, що тягнеться?, - не розуміла Таїсія
•  Спротив один одному. Один регіон наче змагається з іншим. Дніпропетровськ, а до цього Катеринослав та Донецьк а до нього так звана Юзівка змагаються ще з часів царизму та першого економічного прориву.
• Нічого собі! Я про це й ніколи й не чула!
• І я не чув. А коли зіткнувся, то про таке дізнався. Але тобі це не потрібне. Бо я теж й не донецький та не дніпровський.
• То хоч трошки розкажи, як вони там змагаються та з чого це все почалося?
• А почалося це все з того, що в Юзівці почали видобувати вугілля та побудували заводи для виплавки заліза. Приїхав туди інженер  такий собі Х`юз та цей регіон почав рости. А Катеринослав тоді був звичайним провінційним містом, де нічого цікавого не було. Навколо селища та люди. Але  з`явився в них місцевий  дивак, на прізвище Поль, та знайшов під містом  породи залізної руди важливі. Та почав цей Поль діставати керівництво, щоб будували дорогу залізничну, міст, щоб ту руду возити, продавати. Пішло на зустріч керівництво та з`явилася у них залізнична дорога. А Юзівка пішла занепадати. Бо там виплавляли спочатку руду, а тепер цей регіон став видобувати лише сировину – вугілля. Яку доречі везли далі у Катеринослав. Промисловість занепала. Стало гірко Донеччанам, що в тих дорога є, регіон квітне, а в них нічого не будується. Так вони й почали своє протистояння, що, навіть тривало у радянські часи. Клан Дніпровських на чолі з Петровським та  ще з деякими  червоними бандитами став набирати сил. Зрозумівши це Сталін, який сам був колишнім бандитом, вирішив покласти цьому край та знайти когось у противагу. Та знайшов Хрущова, як раз з ображених донецьких. Й тягнулося це аж до товариша Щербицького.

Таїсія дивилася на чоловіка з великим здивуванням та в водночас якимось благоговінням. А той продовжував свою розповідь:

•  А після обрання Україною незалежності, якщо не враховувати першого президента, то згадай хто та звідки  були перші прем`єри, другий наш президент та деякі не останні міністри?, - З інтригою голосі запитав він в дружини.
• Так, прем’єр Лазаренко з Дніпра, та й Тимошенко звідти. А потім ще Кучма…, - Таїсія проказала з придихом та голосно ковтнула потім повітря.
• А за ними прийшов клан донецьких - Ахметов, Янукович. Оці почали розставляти людей навіть не тільки по столиці, а по всій Україні. Палкін мій, до речі теж звідти. З Горлівки, якщо я не помиляюся.
• Отак, так-так!, – дивувалася сказаному жінка.

Подружжя зупинилося у дворі та не квапилося іти у дім. З вікон на них споглядала Тасина матір та гадала, чого вони там стоять, та як дурні тримаються за руки. Ще сусіди побачать, питатимуть різне та пліткуватимуть на усе місто. Жінка майже притиснулася до скла, але кликати дітей не наважувалася. Добре, що кущ сирені закривав її від їхніх очей.