23 глава

Леся приїхала на роботу раніше, ніж зазвичай. Вона  причепурилася, а потім обдивилася кабінет. «З чого почати пошуки? Може обшукати поки кабінет шефа?» - гадала Леся. Вона подивилася на полички, які зараз були напівпорожні. Раніше там складалися звіти, а Леся їх позбулася. Душа защемила. «Навіщо я позбавилася всього цього  корисного мотлоху?!» - насварила вона сама себе. Виглянула у коридор. Там ще нікого не було. Відчинила двері начальницького кабінету та почала ним вештатися. Кабінет був великий та світлий. Десь мають бути докази? Але де? Леся зазирнули у стіл. Договори, папки зі звітами за останні два місяці. Нічого цікавого. Навіть в шухляді для власних речей стирчав ключ. «Напевно й тут я нічого не знайду? Інакше ключ би тут не стирчав», - з такими думками дівчина повернула ключ у замку. Потягнула на себе шухляду та подивилася. Якісь чеки, цигарки, серветки, … патрони. «Цікаво патрони є, а зброї немає?!» - пробігло в голові. Вона поклала все на місце та зачинила шухляду. Якесь суцільне розчарування. Коли шухляда встала на місце з під неї вилетів малесенький клаптичок паперу. Леся помітила та підняла його з підлоги. На ньому було чотири цифри. «І все?» - знов  емоція розчарованості нахлинула хвилею. Леся на всяк випадок переписала собі ті цифри та почала запихати клаптик назад поміж шухлядами. «Не густо!» - проказала дівчина вголос.  Вона полізла у книжкову шафу, перебрала книжки, а за одно ще й пилюку протерла. У шафі нічого такого теж не знайшла. Повернулася назад у Приймальню.   В Лесі задзвонив мобільник. Вона побачила, що це Галюня та не стала брати слухавки. Повернулася до  поличок та почала їх перебирати. Коли рингтон став вже нестерпним й Леся побачила, що на телефоні вже десять пропущених дзвінків, вона не втрималася та відповіла.  Все ж таки гребати єдиною подругою це погано. Поки телефон грав, Леся  міркувала, що було би краще знайти іншу подругу. Але й в універі у неї не було багато друзів. Бо вона вчилася. Вчилася та підробляла, щоб ні вмерти від голодного студентського життя. А зараз з тих часів залишилася лише Галка. «Що поробиш?» - сказала дівчина сама собі та натиснула кнопку виклику:

«Алло? Що в тебе таке трапилося?!» - суворо запитала Леся. «Чим ти там таким зайнята? Що твій повернувся? Чи Ясміна на вогник причвалав?» - вколола її знатна Шпилька - Галка. Леся обурилася таким словам, але не викрила свого обурення. Вона сіла на підлогу під поличками та приклала телефон ближче до вуха:

• Я слухаю!, - холодно проказала у відповідь на шпильки подруги.
• Я розмовляла з Санею. Так от, у нього є друг, не дуже молодий, але не одружений. Саня пообіцяв вас познайомити. Ти як, згодна?
• В тебе одне в голові. Я зараз зайнята. Розбираю звіти. Намагаюся щось знайти. А ти відволікаєш мене. Невже не можна обійтися без цих чоловіків?!
• Ти там з глузду з`їхала, чи що?
• Ні, мій глузд на місці!
• Так будеш знайомитися, чи ні? Чоловік, що треба. Не одружений та не був. Бізнесмен. Тридцять вісім років. Але це нічого!
• Ти мене чула? Не хочу я ні з ким знайомитися!
• Чого це раптом. Вчора ти не була проти.
• А зараз проти. А раптом, Ясміна схаменеться? А потім він мені ще потрібний для розслідування.
• Для якого ще розслідування? Невже ти все-таки вирішила шукати правду?
• Вирішила!, - Леся проказала це дуже твердо та гордо.
• Та що ти знайдеш? Ти ж  - не поліція. Думаю, що хотіли вже давно сховали.
• Знаєш, я тут подумала, майже все має економічний слід. Я ще не зрозуміла з якого періоду починати шукати, але я як вирішила, то так і буде. Ти мене знаєш! Я уперта.
• Роби як знаєш. Але про Едика подумай!
• Про якого ще Едика?
• Ну про друга мого Сашка. Не поганий варіант для молодої дівчини без квартири та великих перспектив.

Леся у відповідь зітхнула та погодилася. Тоді її подруга попрощалася та поклала слухавку. «От завжди так! Вона на мене тисне та я йду у неї на поводу», -  розсердилася Леся. Вона підвелася з підлоги та пішла дивитися, чи не прийшла на роботу секретар Валентина. Леся пішла до жінки та поцікавилася, де та поділа старі звіти. На Лесине щастя звіти здали у архів. Леся щодуху побігла туди.

Леся несла цілу купу звітів, аж захекалася. Валентина Іванівна проводила її очима, а потім не витримала та запитала: «Лесю, вам не потрібна допомога?». Леся похитала головою та прибавила ходу. Проглядаючи звіти вона тільки й помітила, що справи такої величезної компанії котилися по східній. Нічого нового та цікавого. Відклавши папери Леся засумувала. «З чого це я вирішила, що ось так одним махом візьму та все знайду?» -  в голову полізли  сумніви. Раптом вона згадала вчорашню розмову колишнього менеджера та подумала: «А дійсно, чого це раптом казахські партнери так нас кинули? Кули дивилася служба безпеки? А відділ по роботі з підрядниками?». Вона  узяла слухавку, набрала відповідний номер та проказала: «Олю, а принеси мені, будь ласка, усю нашу клієнтську базу та договір з казахською оцією компанією». «Це тебе прохає Палкін?» - перепитала її дівчина з дуже приємним мелодійним голосом. «Так, він. А хто ж ще?» - підтакнула їй Леся та схрестила пальці вільної руки.  «Зараз буду», -  відповіли на тому боці. Й дійсно за мить в Приймальню постукали та двері відчинила маленька тендітна білявка, що була більше схожа на стюардесу. Завдяки своєму темно-синьому костюму та назад гарно зачесаному волоссю. Не вистачало тільки цікавої шапочки та фірмового значка з крильцями. «Чого це тобі так пізно знадобилося? Шеф не відпускає навіть в кінці робочого дня?» - поцікавилася білявка. «Мій робочий день не нормований. Він мені якось і о десятій телефонував», - пожалілася на її зауваження Леся. Оля похитала головою поохала та пішла.  Леся стала гортати  контракт та помітила, що як раз підпису начальника служби безпеки й не було. Зате потім всюди стояли печатки, що контракт схвалений та що кошти виділено. А в кінці підкріплялася  платіжка про те, що й все оплачено. Леся підняла слухавку та зв’язалася з іншою співробітницею: «Тамара Василівна, а як так сталося, що контракт з казахами підписаний, печатки стоять, але немає підпису начальника служби безпеки?». «Має стояти!»- наполягали на тому боці суворим жіночим голосом. «А хто ним займався?» - поцікавилася Леся. «Хтось з наших дівчат». Жінка крикнула  голоснао дівчат. Й Леся почула імя якоїсь Оленки. «А нехай ваша Оленка зайде зараз до мене» - попрохала Леся. «Невже це так терміново?, - поцікавилася жінка, - Оленка он вже й плащ одягає». «Терміново!» - гаркнула у слухавку Леся.