22 глава

Таїсія ходила по городу з величезним ножем та збирала гарбузи.  В стороні  було видно вже чималеньку купу складаних гарбузів – великих та не дуже, круглих та довгих. За нею ходила мати та причитала «Тасю, що ще твій чоловік вигадає?». «Мамо, досить мені мозок виносити? Що тобі знов не подобається?! Бідний був – не такий! Став гроші в хату нести – знов поганий!» - сердилася Таїсія у відповідь. «Та хіба це гроші!» -  занила старша жінка. «А хіба ні?!» - відбрикувалася молодша. «Це   не гроші – це великі проблеми!». «Де ж проблеми? Коли он, будинок перебудували, європаркан новий,  машина. Хочеш, у лікарню тебе за мить довезе!» - солодко розповіла  Таїсія. Такі зміни з одного боку дуже тішили її. А от з іншого? Вона бачила як змінився її Олег – став холодніший та заклопотаний увесь,  телефон з рук не випускає, спить погано. Все це лякало, а не тішило.  Знов у голову закралася думка, що в нього є інша жінка. Але потім подумалося, що в нього немає часу в небо глянути, то на іншу й поготів не буде.   Таїсія принесла один важкий гарбуз величезних  у хату. В кухні його чистити та різати. Руки спритно робили,  тай голова не відставала  - погані думки бігли так само швидко, як Таїсія   різала  помаранчеві шматочки.  Відставила на вечір. А душа була не на місті.  «Може прогулятися до торгівельного центру?» - прийшла остання підступна  думка. Таїсія  зібралася. Одягла нову шерстяну сукню, яскравого червоного кольору з червоним лаковим поясом. Сама немов зваблива полуничка стала. Узяла сумочку таку ж червону та дорогу. Раніше вона навіть не знала, що таке існує, а тепер стала господаркою  сумки від Дольче й Габана. Тепер може несподівано відвідувати магазини та  не соромлячись дивитися у вічі продавчиням. Захоче та щось себе купить. Бо може дозволити! Такою цукерочкою вийшла з двору та понеслася у центр містечка.

Прогулянка торгівельним центром нічого не дала. Олега на місті не було. Нова секретарка повідомила, що Олег  від`їхав до банку.  Таїсія покинула офіс та повернулася до торгівельного залу. Блукаючи поміж вітрин вона знов засумувала. Дожилася, покупки не роблять її щасливою!

Я вийшов з приміщення банку та сів у свій новенький Форд Фокус золотавого кольору. Я вже  майже не можу без своєї машини. Міста  за три години обійти можна, але я зараз не вилазив з автівки. З іншого боку – гарне авто – це  мій новий статус. Тому чому я маю від цього відмовлятися.   Тронувшись, я спіймав себе, що сварю себе за любов до своєї нової покупки.   Сварю, так само, як ввечері зазвичай на усіх бухтить Антонина Степанівна. Господи, невже я стаю на неї схожим?

Я під`їхав до торгівельного центру та вийшов з машини. На вході зіштовхнувся з жінкою у червоній сукні. Такій  насиченій, що не помітити просто не можливо. Хто це? Я підвів очі та подивився в обличчя. Ба, та це ж Тася! Давно я не бачив її такою гарною! Смачною, як полуничка. «А ти що тут робиш?» - запитав я, а потім подумав, що тон мав бути більш люб’язним. «Ходила по крамницях. Гуляла», - повідомила Таїсія та опустила очі. Уся зашарілася «Чого це вона раптом?» - спало на думку мені.  Захотілося  якось підбадьорити жінку та  показати, що я оцінив  такий її вигляд. «А по каві!» - проказав я та посміхнувся дружині. Таїсія задоволено кивнула. Ми  пішли у середину та почали обирати кав’ярню. Хоча обирати було власно особо нічого. В центрі містилося тільки дві кав`ярні. Пішли туди, де подавали макарони. Тася тільки нещодавно розсмакувала їх на смак та тепер це стало її улюбленими ласощами.

Ми пили каву та я знов відкривав для себе цю жінку. Яка вона може бути поза межами дому та городу. Я милувався милим жіночим обличчям та думав як я зараз багато втрачаю. Як колись я так само втратив дружину. Невже я лізу на ті самі граблі? Невже нічого не можна змінити. Великі гроші мене знов затягують у свої тенета!

Олег вивів Таїсію на двір, обняв та пообіцяв, що повернеться, як звільниться. Таїсія пішла сама додому. Такий несподіваний похід у кафе  приніс їй трохи радості та спокою. Вона повернулася та натрапила на незадоволену мати. «Звичайно, я ж покинула її сам на сам з купою гарбузів» - згадала жінка. Мати ходила та бурмотіла щось собі під ніс Побачивши дочку. Вона  ображено проказала: «Давай! Давай, зводи матір у могилу!», та пошкандибала у свою кімнату. Таїсія переодягнулася та поспішила на город, де на неї мала чекати купа. Прийшла та побачила, що  багато вже мати дійсно переносила у клуню. Таїсія почала носити гарбузи до сховку.

О десятій повернувся Олег. Він подивився на Таїсію у домашніх сірих спортивках та перед очами знов постала та гарна жінка у червоній пишній сукні. «Не зруйнуй її красу!» - ніби хтось шепнув йому на вухо.

Таїсія знов щиро горнулася до Олега. Він теж  відповідав їй  пестощами. Й тут жінку наче  хтось потягнув за язика. «Олег, а чому ти не візьмеш мене бухгалтером? Не дивись, що торгівельний центр великий та багато відділів. Я на заводі працювала, мне цим не налякати!» - повернулася жінка до наболілого. «Ну, от знову Здорова! Ми ж це обговорювали сотню разів. Я не хочу, щоб ти  у все це поринала. Й не тому що не довіряю. А навпаки хочу захистити!» - повторив чоловік  свої звичайні відмовки. Таїсія знов образилася та надулася. Вона відвернулася до стінки та засопіла носом. Як вже робила багато разів. Олег й сам собі насупився. Він прибрав руку, якою обіймав жінку та почав дивитися на стелю. Повний місяць осяяв кімнату Місячне світло зупинилася саме на стелі та не давало спати. «Такий день був. А закінчився черговою сваркою!» - резюмував сам для себе чоловік. «Знову особисте життя йде під укіс! Сваркою нічого не доб’єшся!» -  подумалося йому. Він полежав та пхнув жінку в бік. Тася щось прошипіла. «А поїхали знов у Київ? Я за всіма справам геть забув, що там на мене працює людина. Поїхали?» - запропонував Олег. Він вирішив, що поїздка буде саме вирішенням їхніх проблем та може положить кінець численним образам. Таїсія повернулася та посміхнулася. Не бухгалтерія, так Київ. Чому ні?!