21 глава

• В мене є добра новина! Завтра мій начальник відбуває до Казахстану., - Похвалилася Леся своїй подружці.
• І що тут доброго?, - Не зрозуміла її Галинка
• Те, що я з ним не лечу. Я буду в Києві. А до офісу можу й не приходити. На всілякі дзвінки й без мене є кому відповідати, - Весело похвалилася Леся.
•  Щастить. То, давай зустрінемося десь о півдні та погуляємо, - В мене  теж  вихідний несподівано вималювався.
• Як добре! Де  зустрінемося?
• Давай на станції Золоті ворота.
• Згодна.

Леся поклала слухавку та почула крики Дениса Павловича. «Хоч би нічого не змінилося. Й він не придумав для мене якесь завдання!» - подумалося дівчині. Вона зберегла документ  та побігла до шефа.

«Можеш завтра не приходити. Але, щоб була на зв’язку!» - нагадав той помічниці старі умови. Леся кивнула у відповідь та схвильовано подивилася на чоловіка. Денис Павлович виглядав стурбовано. Лице його було багровим, на лобі повздувалися жовна. Розстебнутий комір сорочки відкривав товсту спітнілу шию. Леся вже знала, що це признак сильної тривоги. Отже ні з проста  він летить у той Казахстан. «Ще якійсь побажання?», - нагадала про себе Леся  стурбованого шефа. «Ні. Дякую!» - без емоційно відповів той, вже дивлячись кудись повз Лесю.

Подруги гуляли парком. Одна раділа останньому сонечку, осінньому темно-блакитному небу, жовтогарячому листю під ногами. А друга йшла немов грозова хмара. «Ну чого ти? Подивися навкруги! Це ж останні теплі дні - бабине літо!» - питалася подруга в Лесі. «Слухай, а може вам потрібен фінансист, економiст або бухгалтер, на крайній випадок?» - запитала Леся, не слухаючи Галину. «Що у вас все так кепсько?», - поцікавилася подруга та трохи обурено подивилася на дівчину. Їй не подобалася така Леся - без настрою, «Не знаю я?» - хмуро відповіла на запитання  подруги дівчина. «То спитай свого Ясміну», - нагадала Галинка. «Я з ним майже не спілкуюсь», - знов хмуро проказала дівчина. «Отакої! Своє отримав та зник!» - проказала подруга, чим нагадала Лесі про неприємне. Леся надулася. А подруга продовжила зловтішатися: «А ти вже й заміж за нього зібралася!». «Нікуди я не зібралася! Не можеш допомогти, то хоч не сип мені сіль на рану!» - образилася Леся. Гулянка не задалася. Розмова не складалася. «Краще б я дома посиділа, кіно якесь онлайн подивилася під какао!» - нагадала собі свої перші плани Леся.

Наступного робочого дня Леся  пішла з самого ранку до Ясміни. Вона постукала у двері та спитала: «Можна увійти?». Чоловік жестом руки покликав її у середину. Леся зайшла та покрокувала до робочого столу, де  Ясміна вказав рукою їй сідати. Вона мовчки сіла. Ясміна розмовляв по телефону, тому давав вказівки руками, губами. А Леся мовчки виконувала. Вона прислухалася до розмови.

Ясміна сидів напроти, але дивився у стелю:

• Я не можу закінчити цей проект на попередню суму. Нові партнери нас кинули. Прийдеться закупати матеріали зовсім на інші гроші!

Леся не чула, що там казали на тому боці, лише слова Ясміни:

• А що кажуть дивелепери?
• Ну звісно, їм завжди все вигідно, поки гроші у банках крутяться!
• Ну от чому нам тепер треба оплачувати ці ризики?

Нарешті він поклав слухавку та незадоволено подивився на дівчину. «Чого це вона до нього прийшла?», - подумалося йому. Леся винувато посміхнулася та спитала: «Що в нас все так погано?». «В кого в нас? Та з чого це ти взяла?» -  цинічно запитав Андрій Лесю. Леся спочатку розгубилася та замовкла.  А потім встала зі стільця та оперлася на стіл руками та подивилася у самі очі Андрія, сказала: « Я економічний закінчувала, а не шляхетних дівчат!». На це Ясміна криво посміхнувся. Він пам’ятав, що Леся свого часу була найкращою на курсі. Леся вже хижо посміхнулася чоловіку та промовила: «Добре, я спитаю інакше!». Вона знов сіла на стілець, повернулася головою до співрозмовника та спитала: «Мені починати шукати інше місце? Чи компанія прорветься?». «Хотілося, щоб компанія пережила це. А там подивимося. Поки що наші акції стрімко падають в ціні. Нові проекти зростають в ціні, а люди, що вклали гроші в будівництво, відмовляються від покупки квартир. А виною  новий казахський партнер, який  ніякий не постачальник дешевих будматеріалів, а так – черговий шахрай. Щось попередній генеральний знав про нього. Не дарма в останній момент відмовився з ними працювати!» «Але тут втрутився Палкін, і маємо те, що маємо!», - сумно продовжила думку Ясміни дівчина. Андрій сумно посміхнувся їй на її слова та проказав: «Я ще сподіваюся на краще. Продаж частини акцій має допомогти. Якщо Денис нічого в Казахстані не зробить, то  акції деяких акціонерів підуть з молотка». «Твої?» - запитала Леся та натиснула на болюче. Андрій скривився, а потім проказав: «Там ще Шихман збирався продати свої десять відсотків. Але акції падають». Леся поділилася своїми спостереженнями: «Так, Палкін зараз як вуж на сковорідці. Крутиться та шипить. Перед поїздкою він виглядав кепсько. Мені аж шкода його стало!». «Знала б ти, що це за вуж?! Та що він зробив із своїм другом? Страшна людина!» - згадалося Андрію. Але він побоявся озвучувати свої думки. Замість цього він цинічно перепитав: «Шкода, говориш?» ,та знов його обличчя скривилося чи то в усмішці, чи то в гримасі. Леся відчула, що більше нічого з Андрія не витягне та встала щоб піти. Але їй дуже не хотілося покидати кабінет. Вона вже дійшла до дверей, але обернулася та подивилася на Андрія з якоюсь таємною надією. Надією, що він зупинить її. А краще сам підійде та поцілує. Але чоловік навіть не дивився в її бік. Леся відчинила двері та закляла в проході. Вона учепилася у дверну ручку та млосним голосом протягнула : «То бувай!». «Бувай!» - холодним діловим тоном відповіли їй  на останок та більше нічого. Леся зачинила двері. Їй зараз хотілося плакати. Плювати, що по коридору ходили  люди. Але вона закрила обличчя руками та швидко-швидко покрокувала до себе. Якщо й плакати, то краще там, за зачиненими дверми. В Приймальній вона дала волю сльозам та риданням. Але, дивно, до неї так ніхто й не заглянув. Наче вимерло все, й вічно живий коридор зараз був тихий, порожній. Куди всі й поділися?!